В. О. Ключевський про моськовських князів XIV-XV століть

Текст ськорочений і розбитий на абзаци, у дужках дані пояснення, які відсутні в тексті оригіналу.

Часто дають переважне значення в ході піднесення Моськовського князівства особистим якостям його князів. Немає потреби перебільшувати це значення, уважати політична й національна могутність Моськовського князівства винятково справою його князів, створенням їхньої особистої Творчості, їхніх талантів.

Історичні пам’ятники XIV і XV вв. не дають нам можливості жваво відтворити вигляд кожного із цих князів. Моськовські великі князі є в

цих пам’ятниках досить блідими фігурами, що преемственно перемінялися на великокнязівському столі під іменами Івана (I Калити, роки князювання – 1325-1340), Семена (Гордого, 1341-1353), іншого Івана (II, 1353-1359), Димитрия (Донського, 1359-1389), Василя (I, 1389-1425), іншого Василя (II, 1325-1362). Удивляючись у них, легко помітити, що перед нами проходять не своєрідних особистостей, а одноманітні повторення того самого фамільного типу.

Всі моськовські князі до Івана III як дві краплі води схожі один на одного, так що спостерігач іноді утрудняється вирішити, хто з них Іван і хто Василь.

Насамперед, моськовські Даниловичи (нащадки першого моськовського

князя Данила Олександровича) відрізняються чудово стійкою посередністю – не вище й не нижче середнього рівня. Плем’я Всеволода Велике Гніздо взагалі не блищало надлишком видатних талантів, за винятком хіба одного Олександра Невського. Моськовські Даниловичи навіть серед цього плем’я не йшли в передовому ряді по особистих якостях. Це князі без усякого блиську, без ознак як героїчного, так і моральної величі. По-перше, це дуже мирні люди; вони неохоче вступають у битви, а вступаючи в них, частіше програють їх; вони вміють відсиджуватися від ворога за дубовими, а з Димитрия Донського за кам’яними стінами моськовського Кремля, але ще охотнее при нападі ворога їдуть у Переяславль або куди-небудь подалі, на Волгу, збирати полки, залишаючи в Моськві для її захисту владику митрополита так дружину з дітьми.

Не блищачи ні великими талантами, ні яськравими доблестями, ці князі дорівнює не відрізнялися й великими пороками або страстями. Це де

Гавкайте їх у багатьох відносинах зразками помірності й акуратності; навіть їхня похилість випити зайве за обідом не піднімалася до настільки відомої пристрасті (пияцтва) давньоруської людини, висловленої вустами Володимира Святого. Це середні люди Древньої Русі, як би ськазати, більше хронологічні знаки, чим історичні особи.

/…/

Але не блищачи особливими доблестями, ці князі сполучали в собі багато менш дорогих, але більше дохідних якостей, відрізнялися достатком дарувань, якими звичайно наділяються необдаровані люди. Насамперед ці князі дружно живуть один з одним. Вони міцно тримаються завіту батьків: “жити за один”. Потім моськовські князі – дуже шанобливі сини: вони свято почитають пам’ять і завіт своїх батьків.

Повага до батьківського завіту в їх холодних духовних грамотах часом зігрівається до ступеня теплого набожного почуття. “А пишу вам рє слово,- так Семен Гордий закінчує свій заповіт молодшим братам,- того для, щоб не перестала пам’ять батьків наших і наша й свіча б не згасла”.

Вони гарні хазяї-ськнари по дріб’язках, потроху. Недарма перший з них, що домігся успіху в непоказній з моральної сторони боротьбі, перейшов на згадку потомства із прозванням Калити, грошового кошеля. Готуючись стати перед престолом всевишнього судії й диктуючи дякові духовну грамоту, як ці князі уважні до всіх подробиць свого господарства, як добре пам’ятають усякий дріб’язок у ньому! Не забудуть ні шубки, ні стадца, ні пояса золотого, ні коробки сердолікової, усі запишуть, усьому знайдуть місце й спадкоємця. Зберегти батьківське наживання й додати до нього що-небудь нове, нову шубку побудувати, нове сельцо прикупити – от на що, очевидно, були звернені їхні урядові помисли, як вони виявляються в їхніх духовних грамотах.

Ці властивості й допомогли їхнім політичним успіхам.

(В. О. Ключевський)

Ключевський В. О. Курс російської історії // Ключевський В. О. Соч. Ч. II. М., 1988.

С. 46-49.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
В. О. Ключевський про моськовських князів XIV-XV століть