“В краю вічного проміння” (я поезією Лесі Українки “Тиша морська”)

Коли я вперше побачила море, я полюбила його назавжди. Люблю сидіти на високому березі і вдивлятися у безкрайній синій простір. Я не можу описати свої почуття так, як їх описала Леся Українка, але море в її поезії мені зрозуміле і близьке:

Тиша в морі… ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

Леся Українка часто бувала у Криму, милувалася морем. Воно приваблювало її своєю мінливістю, величчю, красою. Поетеса називає море “Країною світла та золотистої блакиті”.

На березі моря чомусь

завжди хочеться вирушити у далеку-далеку подорож.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця,

Золотим шляхом поплисти!

Так образно і яскраво описала Леся Українка схід сонця над морем. Але її вірш – не лише опис морського пейзажу. Роздуми поетеси характеризують її як сміливу і мужню жінку:

Не страшні для мене вітри.

Ні підводнії каміння, –

Я про них би й не згадала

В краю вічного проміння.

Готовність поетеси вирушити у морську подорож означає намір і в житті рухатися вперед, не зважаючи на шторми і підводне каміння. Вона не боїться труднощів. Вона готова їх долати і боротися за свою щасливу долю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“В краю вічного проміння” (я поезією Лесі Українки “Тиша морська”)