Утопічний роман Томаса Мору

Утопічний роман Томаса Мору ( щомає дуже довга назва – “Золота книга, настільки ж корисна, як забавна, про найкращий пристрій держави й про новий острів Утопії”) ділиться на дві частини: у першій частині повествуется про пороки сучасного Томасові Мору англійського суспільства, а в другий – про те, як може уникнути цих пороків суспільство ідеальне (пізніше по цій же моделі побудований і глава свифтовских “Подорожей Лемюеля Гулливера”, що описує подорож головного героя в країну розумних коней гуигнгнмов).

Перша частина його

“Утопії” є блискучим соціально-політичним памфлетом, у якому в сатиричному висвітленні представлена й політика “обгороджень”, і неприпустима, на думку Т. Мору, розкіш двору, і військова політика європейських урядів, і діюча система карних покарань. Як відомо, у нас у країні до самого останнього часу існувала страта за майнові злочини. Цікаво, що вже в першій частині моровской “Утопії” відбилося те, що ми тепер називаємо новим юридичним мисленням: “На мою думку, зовсім несправедливо віднімати життя в людини за відібрання грошей

Я вважаю, що людське життя по цінності не можна зрівноважити всіма

благами миру. А якщо мені говорять, що це покарання є відплату не за гроші, а за попрання справедливості, за порушення законів, те чому тоді не назвати з повною підставою це вище право висшею несправедливістю? Дійсно, не можна схвалити, з одного боку, гідні Манлия закони, що велять оголювати меч за найменше порушення дисципліни; з іншого боку, осудження заслуговують і стоїчні положення, що визнають всі гріхи настільки рівними, що, на їхню думку, немає ніякої різниці між убивством людини й крадіжкою в нього гроша…

Бог заборонив убивати кого б те не було, а ми так легко вбиваємо за відібрання незначної суми грошей. Якщо ж хто-небудь став би тлумачити це так, що дане веління божие забороняє вбивство у всіх випадках, крім тих, коли воно допускається людськими законами, то що ж заважає людям точно в такий же спосіб погодитися між собою про допустимість розпусти, перелюбства й клятвопорушення?”

У другій частині роману викладаються принципи жизнеустройства на ідеальному острові Утопія. Вони базуються на настільки твердому контролі з боку влади за багатьма сторонами життя утопийцев, що при читанні часом просто стає не по собі. Так, у якості одного з “рецептів” від всіх соціальних зол затверджується, зокрема, загальна трудова повинність, при якій ніхто не може собі дозволити навіть одноденної перерви (інакше просто не одержить їжі): “Ви бачите тепер, до якого ступеня далекі їм усяка можливість ледарювати, усякий прийменник для лінощів.

У них немає ні однієї винної крамниці, ні одного пивний; немає ніде публічного будинку, ніякого випадку для розпусти, жодного кубла, жодного протизаконного збіговиська; але присутність на очах в усіх створює необхідність проводити увесь час або у звичній роботі, або в благопристойному відпочинку”.

Або – “Образники шлюбного сполучника карають найтяжчим рабством, і якщо обидві сторони складалися в шлюбі, те понесшие образу, у випадку бажання, відкидають половину, викриту в перелюбстві, і самі сполучаються шлюбом між собою або з ким захочуть. Але якщо один з ображених упорствует у любові до своїй так що погано надійшла половині, то йому все-таки не перешкоджають залишатися в законному шлюбі, якщо він побажає піти за своєю половиною, засудженої на рабство

При цьому іноді трапляється, що каяття одного й послужлива ретельність іншого викликає в князя жаль, і він повертає винному волю. Але вторинне гріхопадіння карає вже смертю”. Взагалі в утопічному світі Томаса Мору вигадливим образом сполучаються твердження пріоритету інтересів окремої особистості над інтересами цілого (воля однієї людини кінчається там, де задінеться воля іншого), твердження вільного прийняття людиною розумних законів – і одночасно зовсім страшні форми державного тиску на особистість.

Ще одне протиріччя у світовідчуванні Томаса Мору полягає в тому, що він, з одного боку, бажає змоделювати суспільство, у якому практично немає зіткнення окремих інтересів, але, з іншого боку, розуміє, що завжди можуть найтися роботи, які ніхто не захоче виконувати (а тим більше – у безгрошовому “ідеальному суспільстві”).

И від такої напасті Томас Мор знаходить випробуваний засіб – у його “ідеальному суспільстві” з’являються… раби, які “не тільки постійно зайняті роботою, але й заковані в ланцюзі”, втім, виготовлені із золота, чим раби можуть утішитися. Втім, щоб обгрунтувати справедливість рабства, Мор прирікає на таку долю лише утопийцев-злочинців, а також тих, “хто в інших народів був приречений на страту за доконане їм злочин” – причому “обходження з рабами, що відбуваються із середовища самих утопийцев, більш суворо на тім підставі, що збільшили свою провину й заслужили гірше покарання, тому що прекрасне виховання відмінно підготувало їх до чесноти, а вони все-таки не могли удержатися від злочину”.

От такий утопічний мир Томаса Мору – мир винятково складний, що включає в себе й елементи середньовічної аскези, і народні подання про рівність і справедливість, і твердження прав особистості, і, поряд із цим, – твердження пріоритету державної доцільності, і, що, мабуть, саме головне, – культ Розуму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Утопічний роман Томаса Мору