Я дуже пишаюся тим, що значну частину одягу мені власноруч пошила матуся. Іноді я можу уявити себе справжнім дизайнером! Коли у мами є вільний час, ми з радістю сідаємо за шиття, lіe така цікава справа: вигадувати моделі, будувати ескізи, вибирати тканини в крамниці. Мені не завжди вдається вигадати все від початку до кінця, звісно, більша частина роботи у мами, – вона вправна майстриня. та й фантазія в неї чудова.
Я й досі дивуюся, як їй вдається поєднувати стриманість, скромність і вишуканість в одязі, який вона шиє для мене чи для батька.
Іноді мама щось шиє для себе – тоді мені ще приємніше допомагати їй. Востаннє вона шила для себе широку білу туніку – це така напівкофта, напівсукня, яку носять із брюками. Ми разом вибирали тканину – натуральну світлу вовну біло-кремового кольору, потім разом вигадували фасон. Нарешті мама взялася за шиття.
Звісно, розкроювана тканину вона сама: я ще не надто вправна в цьому, а вирізати треба все дуже-дуже точно. Я дивилась, як ножиці немов літають над столом у вправних маминих руках, потім
Вона задумливо приміряла нову туніку перед дзеркалом.
– Щось не так? – спитала я.
– Ніби все добре, але якось занадто просто, тобі не здається? – відповіла матуся.
– Може, якісь яскраві буси… І все виправиться.
– Ні, в мене краща ідея, – раптом посміхнулася матуся, задоволена своєю
Вигадкою.
Ну, я вже казала, що фантазія в мами пречудова, тож я з цікавістю почала спостерігати, що ж буде далі – що вона вигадала цього разу? Я дуже здивувалася, коли наступного дня мама показаіа мені фотографії українських сорочок у журналі. який вона позичила в подруги, й схеми гаптування з цього журналу. Але ж все геніальне – просте!
Наступні кілька днів вся родина дивилася, як з білої туніки народжується майже народна сорочка-вишиванка. Мама залишилась вірною своєму смаку: гаптування було зовсім небагато – на рукавах та по контуру коміра, тож готовий виріб виглядав такою собі елегантною стилізацією. Я довго розглядала схеми й мамину роботу: вона обрата червоний та чорний кольори (це традиційні кольори для вишиванок, так вона пояснила). Спочатку вона створила власний малюнок, користуючись уже готовими, поєднуючи окремі елементи (ну, ні в чому моя мама не буде, як усі!).
А потім взялася до роботи. Я й не думала, що гаптування сороч – ки – такий кропіткий та повільний процес. Тут потрібні уважність, терпіння й неабияка акуратність.
Щовечора мама сідала у крісло – й з-під голки народжувався простий, але оригінальний орнамент. Усі ми зачаровано спостерігали за цим мистецтвом, адже досі матуся ніколи не використовувала вишивку в одязі, який шила.
Нарешті усе було готове! Туніка з українським гаптуванням (таке дивне поєднання грецького й українського стилю) стата справжньою окрасою маминого гардероба. А я, милуючись мамою, подумала, що українські традиційні мотиви можуть бути використані й у сучасному модному одязі. І навіть мають бути використані.
Бо мода на етніку така ж вічна, як мода на класичний стиль, а вишивка на одязі чи прикраси, схожі на народні, роблять вбрання оригінальним та елегантним.
Завдяки цій історії я серйозно зацікавилася вишивкою – і вже майже закінчила свій перший витвір. Це лише невеличка серветка з гаптованими краями та квіткою в центрі, але я сподіваюсь надалі вчитися цього мистецтва й колись створювати одяг із народними елементами, як це робить моя матуся.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)