Багаті і славні традиції має український народ. Обряди і повір’я, пов’язані з рослинністю, завжди відігравали важливу роль у календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров’я, зміцнити добробут сім’ї, посилити плодючість землі й худоби.
Особливою повагою, користувалася верба. Посвячена в церкві в останню неділю перед Великоднем, вона набуває магічних властивостей. Я пам’ятаю, як минулого року бабуся принесла додому посвячені гілочки верби і, легенько вдаряючи всіх членів сім’ї, примовляла: “Будь великий,
Освячену вербу зберігають у хаті і застосовують як лікувальний засіб чи оберіг. За повір’ям, у хату, де є гілочки верби, не вдарить блискавка, не ввійде нечиста сила, особливо відьми. В українських піснях, казках верба звичайно уособлює дівчину.
Розлоге, похилене вербове гілля – це смуток і жаль.
Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, верба ніби є позначкою води на землі. Саме біля неї завжди намагалися конати криницю.
В народі кажуть: “Де срібляє вербиця, там здорова водиця”. Отака наша народна красуня, в піснях оспівана, в прислів’ях відзначена. Честь і хвала Тобі, вербочко!