Український степ

Степ дивує і зачаровує погляд. Він безкінечний та пра­давній. Степ, здається, займає таке важливе місце з нашо­му житті тому, що тільки тут може виспівати себе зачарована українська душа.

Коли ми говоримо про степ, то обов’язково згадуємо його влітку: мерехтять ковилі, цокочуть міріади комах, перепел б’є десь у запашній гущавині і сяє над степом щедре сонечко. А чи доводилось вам бачити степ узимку? Це картина прекрасна і незабутня. Куди й поділися мешканці трав’яних містечок та квіткових палаців! Тиша панує така глибока, що здається:

холодне повітря дзве­нить.

Біла снігова ковдра вкриває все аж до обрію, і, мов поснулі отари, стоять під снігом хвилясті ковилі. На відміну від літа, життя лісу взимку таємне й добре приховане. Щоб помітити його прояви, треба бути досить спостережливим. Ген червоняста пляма на білому тлі: то ж лисичка полює на мишок, така граційна й лукава.

Ось ланцюжок вовчих слідів перетинає сніжне поле: куди це ти побіг, вовчику-братику? А далі, у яру, дзюр­коче не спиняючись струмок. Вода в ньому така крижа­на, що пече пальці.

Але ж не замерзає струмок: біжить собі, мурує кришталеві вежі, пробивається крізь товщу льоду.

Якщо

струсити пухнастий сніг з висохлих трав та рідких кущиків, можна побачити степовий грунт, який поки що дрімає, мовби колишеться в довгому сні. З першим проме­нем весняного сонця степ стрепенеться і дуже скоро зро­биться таким, яким ми його звикли бачити: розкішним, палаючим яскравими фарбами, безмежним і прадавнім у своїй красі й величі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Український степ