Із творів Джека Лондона міцно увійшло до нашої свідомості поняття “Клондайк”. Місце, багате на золото, чудовий і суворий край, де можна було розбагатіти або загинути: нелегко було це золото добувати, а ще важче – захищати. І раптом – несподіване словосполучення: український клондайк. Але, вивчаючи історію України, цілком можна погодитися з ним. Чому саме історію, а не, скажімо, географію? Бо з давніх-давен наша земля була ласим шматком для багатьох країн.
Предки постійно перебували у стані боротьби. Хто тільки не Зазіхав на нас:
Звичайно, чудова земля – Чорнозем. Недаремно казали, що в неї досить встромити палицю – і виросте дерево. Справді, Україна завжди славилася високим урожаєм зернових.
Чи є ще десь такий запашний і смачний хліб, як у нас! Але тільки однієї землі для багатства малувато. Потрібний ще Клімат – з помірною температурою, достатньою кількістю вологи, з багатосніжною – для озимини – зимою… І це ми маємо. Адже Географічне розташування України вельми зручне.
Ми знаходимося у центрі
Земля і клімат самі по собі не дадуть ні хліба, ні молока, ні м’яса. Українці завжди вміли працювати на землі й коло худоби, в лісі і на морі “Праця годує, а лінь марнує”, – твердить народна мудрість. І народна мораль оцінювала людину за її трудовими успіхами, ставленням до роботи. Досить згадати улюблених літературних героїв, які здобули визнання своїми чеснотами Людини-трудівника.
Наталка Полтавка, Маруся з повісті Г. Квітки-Основ’яненка, Микола Джеря, жінки-кріпачки з творів Шевченка і Марка Вовчка – всі вони невтомні трударі з золотими руками, які стали художнім втіленням свого народу. Золото в душі, золото на урожайному полі, кажуть, що і в надрах України знайшли дорогоцінний метал… Якби ж то наш український клондайк завжди залишався таким багатим і щедрим для всіх, хто тут живе і працює.