Думи – це народні епічні та ліро-епічні Твори героїчного та соціально-побутового змісту. їх виконували речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Ці твори відзначаються досить великим обсягом, докладністю оповіді. Усі Думи зазвичай мають сталу композицію: зачин (повідомлення про місце дії, героїв твору); основна частина (розвиток дії, трикратність елементів сюжету, кульмінація); кінцівка (розв’язка, уславлення Запорізької Січі й козацтва, молитва до Бога).
Оскільки думи не мають поділу на строфи, а рядки римуються довільно
Час появи народних дум відносять приблизно до XV століття. Це був період формування української народності та появи козацтва. Джерела виникнення дум: Казки, легенди, перекази, давньоруські билини, голосіння, народні пісні, дійсні історичні події. Термін “дума” М. Максимович запозичив, можливо, у К. Рилєєва або в західноукраїнських чи польських джерелах, увів його у фольклористику для позначення українських оригінальних епічних пісень.
Потім цей термін перейшов до кобзарів.
Особливо поширеним
Думи відіграли велику роль у пробудженні самосвідомості українського народу, у його згуртуванні для боротьби за своє соціальне та національне визволення, у розвитку його культури.
Тематичні групи дум:
– про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських нападників та про турецьку неволю (“Козак Голота”, ” Маруся Богуславка”, “Невольницький плач”, “Самійло Кішка” та ін.);
– про героїчну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення (“Хмельницький і Барабаш”, “Іван Богун”, “Перемога Корсунська” та ін.);
– думи про соціальну боротьбу трудящих;
– соціально-побутові думи.