Українське альфреско – ЛІНА КОСТЕНКО Скорочено

Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба – це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять. Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим

шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

Коментар Елегійну і разом із тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії “Українське альфреско”, навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим – не дала їх. Тільки сусідським дітям можуть дід та баба подарувати свою ласку, дати гостинця.

А потім – бути один для одного, як “остання в світі казка”, на яку, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Українське альфреско – ЛІНА КОСТЕНКО Скорочено