Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. СВІТ ДИТИНСТВА В ЛІТЕРАТУРІ
У КОЖНОГО Є СПІВУЧА ПІР’ЇНКА
Про що говорить тобі назва цієї теми? Пригадай, про що йшлося в розділах “Я хочу сказати своє слово” та “Візьму перо і спробую”, уміщених у підручниках “Літературне читання” для 2 і 3 класів.
Так, кожен із вас має здібності. Хтось гарно танцює, співає, малює, а хтось – швидко і правильно розв’язує задачі, працює на комп’ютері. Хтось майстерно вирізує лобзиком, вишиває, а хтось
Дуже добре, якщо людина знає свої здібності, належно цінує і розвиває їх. Саме про це йдеться утворах цієї теми.
СПІВУЧА ПІР’ЇНКА
Є на світі дивовижний птах – Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом.
Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист.
Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та
Захотілося Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг – і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й просить:
– Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс із маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: “У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає”.
Василь Сухомлинський
1. Прочитай казку. Чи знаєш ти такого птаха? Як він співає?
2. З чим порівнюється його спів?
3. Поміркуйте разом над виділеними реченнями. Як ви їх зрозуміли?
Будь уважним до себе й до інших!
Своє ставлення до навколишнього світу діти охоче передають у малюнках. Прочитай, як по-різному описано юних художників у віршах. Пригадай, які твори цих поетів ти вже знаєш.
НАЙРІДНІШІ ГОЛОСИ
“Дозвольте вас, бабусю,
Колись намалювати.
У вас красиві очі
І руки вузлуваті!”
“Авжеж, – бабуся мовить,
Малюй, моя дитино!
Дивилась в небо довго –
Та й маю очі сині.
Робила всю роботу –
Та й руки вузлуваті.
Сідай тамо́, навпро́ти, –
Та й будем малювати!
Охоту, як роботу,
Не можна відкладати”.
Малює моя доня.
Позує моя мати.
Портрет – немов ікона
В кутку сільської хати.
Ганна Чубач
Дружня родина. Малюнок Катерини Горбачової, 9 років (Дніпропетровська область)
1. Між ким відбувається розмова? З яким почуттям онучка малює бабусю?
2. З чим порівнюється портрет? Як ти розумієш це порівняння?
3. Які слова бабусі звучать як прислів’я?
4. Прочитай вірш так, щоб читачі відчули твоє ставлення до зображеного.
5. Назви слова, що римуються.
НАМАЛЮЮ ВІТЕР
Намалюю вітер тихий, ніжний.
Намалюю дощовий і сніжний,
Вітер, що здіймає грізні хвилі,
І вітрець між квітами на схилі.
Цей танцює з хмаркою у вальсі.
Той гортає книжку на терасі.
А ось вітер прапорами має,
З музикою по селу гуляє.
Вже малюнків три альбоми маю.
А вітрам нема кінця і краю.
Степан Жупанин
Малюнок Дарини Шнет, 9 років (Черкаська область)
1. Як зобразити вітер на малюнку?
2. Які ознаки вітру називає юний художник?
3. Чому, на твою думку, вітрам нема кінця і краю? Яку рису художника підкреслює поет?
4. Знайди у вірші рими.
5. Попрацюйте разом! Доберіть до слів вітер і сонце якомога більше прикметників. У кого вийшов найдовший ланцюжок?
ЯКЩО НЕ МОЖЕШ ВІТЕР ЗМАЛЮВАТИ
Якщо не можеш вітер змалювати,
Прозорий вітер на ясному тлі, –
Змалюй дуби, могутні і крислаті,
Котрі од вітру гнуться до землі.
Ліна Костенко
Може, і ти прагнув колись намалювати вітер? А як?
Пі́дтюпцем, врізно́біч, роздивля́ється, справжні́сінький.
ТУТ УСЕ Є…
Галина Іванівна сказала:
– На четвертому уроці у нас малювання. А що, як ми проведемо цей урок надворі? Гляньте, яка гарна погода!
Усі були, звичайно, згодні.
Сонечко іскрилося на деревах, на кущах, по всьому засніженому подвір’ю.
Так цікаво і весело підтюпцем протоптувати свіженькі доріжки по сніговій білизні!
Вітя Карацунька обережно ставить ноги у пухкий сніг – певно, уявляє себе космонавтом на далекій невідомій планеті.
А хлопці вже борюкаються. Сергійко повалився у кучугуру, а Борис осідлав його.
– Увага! Послухайте завдання, – лунає голос Галини Іванівни.
– Розходьтесь і ліпіть кому що до вподоби. Буде в нас і гра, і малювання, і праця водночас!
Дівчата розсипалися врізнобіч. Світлана заходилась качати грудомахи для сніговика, а Оля вирішила зліпити Чебурашку. Та ніяк з вухами не впорається: то ліве відпаде, то праве не тримається…
І лише Вітя Карацунька не поспішає. Походжає двором: то біля куща щось роздивляється, то коло паркану зупиниться. Підійшла Галина Іванівна:
– А ти чому нічого не ліпиш?
– А я пишу. Ви подивіться, Галино Іванівно, що тут є!
Глянула вчителька – на снігу написано “заєць”, а поруч сніговий горбочок притулився до засохлого стебла якоїсь квітки – ну справжнісінький зайчик! Навіть хвостик є. Біля паркану новий напис – “олень”. Проте як не вдивлялася Галина Іванівна, ніякого оленя не побачила.
– А ви о́сьдечки станьте, Галино Іванівно!
Ще раз подивилася вчителька в бік паркану. А на ньому повно снігу! Із-за паркану визирає засніжена гілка молодого каштана. Як глянути на паркан і гілочку разом – дуже нагадує оленя з ріжками.
– Справді, цікаво, – каже вчителька.
А навколо вже зібрався весь клас. Теж розглядають Вітіні зна́хідки.
– Дивіться, сорока! – раптом скрикнула Світланка Єщенко. Діти оглядаються довкола, шукають, де ж та снігова сорока причаїлася. А дівчинка сміється:
– Та ні, справжня сорока! Оно де!
Тоді й побачили всі на розлогій яблуні довгохвосту красуню, яка з цікавістю оглядала шкільне подвір’я.
Школярі засміялися. І так голосно, що пташка вмить пурхнула, обсипавши всіх сріблястими сніжинками.
Олександр Єфімов
1. Де проходив незвичайний урок? Яким був цей день? Що ліпили діти зі снігу?
2. Що зумів побачити навколо себе Вітя Карацунька?
3. Поміркуйте разом: чи розкриває зміст оповідання його назву? Підтверджуйте свою відповідь, звертаючись до тексту.
4. Як Віті вдалося побачити дива?
5. Чи доводилось вам помічати на засніжених деревах казкові образи? Які саме?
Доповни рядки словами, які римуються.
КОЖНИЙ ЗНАЄ СВОЄ ДІЛО
Літака веде… ,
Робітник йде на…,
Школярів учитель… ,
Космонавт в ракеті… !
Кожний знає своє… .
Робить чесно його, вміло.
Емілія Сата́лкіна
Володимир РУТКІ́ВСЬКИЙ народився в 1937 році на Черкащині в родині вчителів.
Не відразу Володимир Григорович знайшов свою письменницьку стежку. Працював інженером, редактором. Спочатку писав для дорослих. А потім захопився творчістю для дітей.
Написані ним вірші, казки, пригодницькі повісті охоче читають і діти, і підлітки, і дорослі.
У повісті “Ганнуся” письменник розповідає про міську дівчинку, яка на літніх канікулах у селі разом із новими друзями потрапляє в цікаві пригоди.
Прочитай одну з історій про Ганнусю, яка любить придумувати вірші, а точніше – римувати рядки.
Ілюміна́тор, звичайні́сінька, приви́ділося, натру́джені, безглу́здого, підрум’я́нені, самі́сінького.
ЯК СКЛАДАЮТЬ ВІРШІ
Ганнуся дивилася-дивилася в ілюмінатор і нарешті важко зітхнула.
– Який жаль! – сказала вона. – Я ще ніколи не плавала на “Ракеті” і Дніпра не бачила. А тут на тобі – дощ. Ще й який! То що будемо робити, Костю?
Може, у вірші пограємо?
– Яка ще там гра? – незадоволено пробурмотів я, бо, між іншим, зібрався трохи подрімати. – При такій погоді спати треба, а не гратися!
– І неправда, – заперечила Ганнуся. – Коли в нас у шкільному таборі стояла ось така погода, ми завжди гралися у вірші. Так цікаво було!.. То зіграємо, Костю?
– Може, трохи пізніше? – запропонував я і з сумом згадав свою затишну кімнату, де мені ніхто не заважав.
– Але ж ти обіцяв, – з докором сказала Ганнуся. – Ти ж мені чесне слово давав…
– Щось не пам’ятаю цього, – відповів я і позіхнув. – Здається, ніякого чесного слова я тобі не давав.
– Ну, не зовсім чесне… Але все одно обіцяв у “класи” зі мною гратися і по деревах лазити. А тепер тобі важко навіть у вірші погратися.
Я здався:
– Ну, гаразд. Тільки заодно поясни, що це за гра така.
– Дуже проста гра, – сказала Ганнуся й одразу пожвавішала. – Я придумую перший рядок, а ти – другий. Я перший, ти другий. От і все.
Зрозуміло?
– Ніби зрозуміло… Що ж, починай.
Ганнуся трохи подумала, змахнула з шортів невидиму пилинку, потім уважно поглянула в ілюмінатор. І, здається, щось там побачила, бо несподівано сказала:
Незабаром поворот…
Я ледве не підстрибнув на сидінні. Що вона каже, який там поворот? Я ж не вперше плаваю по Дніпру і знаю, що в цьому місці ніякого повороту немає.
Стривай, а раптом ми сіли не на ту “Ракету”?
Я припав до ілюмінатора. Уважно дивився, довго, проте ніякого повороту не побачив.
І лише тоді, коли поглянув на хитро усміхнене Ганнусине личко, зрозумів, що вона ні про який поворот не попереджувала, а всього-на-всього склала перший рядок.
З полегшенням відкидаюся на спинку крісла і кажу:
На садок і на город…
Отепер, голубонько, і ламай собі голову над тим, звідкіля взявся цей садок та ще й город при ньому. Бо ж в ілюмінаторі навіть берега не видно…
Але Ганнусю ілюмінатор вже не цікавив. Вона підняла очі до стелі, примружилася, ніби побачила на ній щось цікаве, і через хвилинку сказала:
А в долині, за городом…
Я теж задер голову до стелі. Стеля як стеля, блідно-блакитного кольору. На лампочці, що наді мною, сидять дві мухи і старанно вмиваються…
Звичайнісінька стеля, і нічого на ній не написано. Отож, доведеться і далі вигадувати самому.
І я заходився вигадувати.
У відповідь на Ганнусине “за городом” мені одразу ж прийшло в голову: “Ходять люди з бутербродом”. І гарно вийшло, якби не та обставина, що таких великих бутербродів у світі не існує. В усякому випадку, мені ще не доводилося зустрічати диваків, які б гуртом несли один – єдиний бутерброд. А сказати “з бутербродами” аж ніяк не можна, – не в риму буде.
Цікаво, а що ж все-таки є за тим городом – ліс, колгоспне поле чи дорога? А може, і не дорога зовсім, а річка якась. Звісно, не така велика й широка, як наш Дніпро, однак і не маленька.
Якраз така, аби вміститися у рядок. І брід, певно, є через неї…
Так ось же воно:
Протікає річка з бродом!..
– Гарний рядок, – схвалила Ганнуся. – Я вже думала, що ти скажеш: “Ходять люди з бутербродом”.
Я тільки витріщився на Ганнусю – звідкіля це їй відомо? Та у відповідь почув:
А до річки рано-вранці…
– Твоя черга, Костю!
А що тягнеться до тієї річки? Городи тягнуться, луки… А на луках, звісно, корови пасуться, метелики літають.
А вночі ще й вовк якийсь із лісу вигулькне…
Так і кажу:
Ходять з лісу сіроманці…
З повагою поглянула на мене Ганнуся. Про вовків, мабуть, і не подумала. Проте здаватися не збиралася.
Лише кирпу трохи наморщила, примружила блакитні оченята… І все ж таки придумала!
Вони бігають і виють…
Звісно, виють. Добре вовкам, вони хоч знають, що їм робити. А от що робити мені?
В задумі виходжу на палубу, ховаюся під тентом. Дощ періщить, як і раніше, проте на крайнебі вже з’явилися блакитні смуги. Мимохіть підставляю під струмені одну руку, потім іншу. І чомусь привиділося мені, як найбільший з вовчої зграї, втомившись від безглуздого виття та біганини, усівся на зеленому моріжку біля берега і заходився полоскати в прозорій воді свої натруджені лапи…
Біжу до каюти і кажу:
В нашій річці ноги миють!..
Ганнуся в захваті заплескала в долоньки:
– Ой, як гарно ти придумав! Не лапи свої вовчі миють, а ноги! Зовсім як люди.
Я навіть фарбою червоною залився по самісінькі вуха. Від задоволення. Хоча, по совісті, то так і не зрозумів, чим ноги кращі від лап і навпаки.
А Ганнуся тим часом почала уважно розглядати двох тіточок, які розв’язували вузлики з їжею. Потім знову підсунулася до ілюмінатора, подивилася в нього і зітхнула. А через хвилину придумала таке:
Сонце світить, дощ ущух…
Хоча у цьому рядкові і не йшлося про вовків, я промовчав, бо зрозумів, що в нього вкладено, як кажуть дорослі, крик душі. Дуже вже, певно, хотілося Ганнусі, щоб з’явилося сонце.
А ще я мовчав тому, що не міг відвести погляду від тих двох тіточок. Вірніше від того, що було у їхніх вузликах. А були там підрум’янені пиріжки з м’ясом та капустою, солоні огірочки, великі і червоні, аж малинові, помідори…
А я від самісінького ранку й ріски в роті не мав1, коли не рахувати того, що в Києві ми з Ганнусею купили дві порції морозива.
Дивився я, дивився на ті вузлики, та й незчувся, як і з мого язика теж злетів крик душі:
Ой, як хочеться борщу!..
Ганнуся промовчала. Мабуть, і вона зрозуміла мій стан. Лише згодом, коли “Ракета” підходила до причалу, сказала:
– А ти, Костю, непогано граєш у вірші. Не гірше, ніж дехто у нашому дру… ні, вже третьому класі.
Якби хто знав, як мені приємно було слухати такі слова!.. Ні, що не кажіть, а діти часом теж чудовий народ.
1. Назви дійових осіб твору. Що ти про них дізнався з тексту оповідання? Де відбувався описаний випадок?
2. Як довго тривала гра? Чим вона захопила Костю?
3. Поміркуйте разом. Чи є в оповіданні відповідь, як складати вірш? Доведіть своє міркування.
До яких рядків, що склали Костя з Ганнусею, ви б могли придумати свій варіант? Спробуйте!
Будьте дослідниками! Пофантазуйте, якими могли бути пригоди Ганнусі у наступному році. Знайдіть і прочитайте продовження розповіді у нещодавно виданій книжці Володимира Рутківського “Ганнуся.
У гості до лісовика”.
1 Ри́ски в роті не мав – був голодний, нічого не їв.
ДОЩ ІЗ КРАПЛІ ПОЧИНАЄТЬСЯ
Все – із доброго чи злого –
Починається з малого.
Листя виросте з листочка,
З нитки ви́тчеться сорочка.
З насіння чи бруньки – гілка,
З гілки – дудочка-сопілка.
Хліб – з маленької зернини,
Дощ – із чистої краплини.
Навіть річечка-ріка
Починається з струмка.
День турботою почнеться,
Все довкола усміхнеться.
Проганяй мерщій дрімоту –
І рукам давай роботу.
І роби невтомно, вміло,
Хоч мале, та добре діло.
Микола Сигнаївський
1. Що починається з малого? Скажи словами вірша.
2. У яких рядках висловлено головну думку вірша? Поміркуй, як можна втілити пораду поета у своєму щоденному житті.
3. Знайди у вірші рими.
4. Вивчи вірш напам’ять.
Щасливе майбутнє – у дитячих долонях. Малюнок Аніти Котубей, 9 років (Закарпатська область)
Бажаємо кожному з вас знайти і зберегти свою співучу пір’їнку!
ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ
Знаю…
– 3 яких тем складається розділ?
– Назви вірші Анатолія Костецького. Про що вони?
– Хто з дійових осіб оповідання Василя Сухомлинського, що ти прочитав, виявився сміливим?
– Назви авторів гумористичних віршів.
Розумію, можу пояснити…
– Які риси характеру виявила Шура з оповідання Всеволода Нестайка “Шура і Шурко”?
– Який смисл передає назва вірша Миколи Сингаївського “Дощ із краплі починається”?
– Із сміхом треба бути обережним… Як ти зрозумів цю пораду Всеволода Нестайка?
– Поясни на прикладі, що таке рима у вірші.
Умію…
– Розрізнити жанри прочитаних творів: вірша, оповідання, гумористичного твору (на вибір).
– Визначити головну думку прочитаного твору (на вибір).
– Створити ланцюжок римованих слів: криничка – …; зерно -…; свято -….
Виявляю ставлення, почуття…
– Який твір тебе захопив? Чим саме?
– Чи вважаєш ти, що в кожного має бути співуча пір’їнка?
– Чи погоджуєшся, що “все – із доброго чи злого – починається з малого”? Можеш навести приклад?
– Які вміння і якості, на твою думку, необхідно розвивати в собі, щоб пізнавати невідоме?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)