На початку добутку ми можемо довідатися, що Євгеній Онєгін – типовий представник дворянського суспільства. Коли читаєш рядка про його утворення, то відчуваєш іронію поета. Майже всі молоді люди початку XIX століття виховувалися так само, як і головний герой.
Онєгін зовсім не відрізнявся від суспільства, що його оточувало. У Євгенія було досить якостей, щоб зайняти місце в ньому. Він мав лише поверхневі знання у всіх науках. Багато знати у світлі вважалося недоліком. Єдиний предмет, у якому Онєгін розбирався досконально, – це “наука
Наука торкається розуму, а не душу.
Життя героя було наповнено подіями. Він приділяв увагу своєї зовнішності, їздив туди, куди їздили всі, – на бульвар себе показати й інших подивитися, у дорогий ресторан пообідати зі знайомими, у театр, на бал. Онєгін робив усе, що було прийнято робити у світському суспільстві. Однак Євгеній встиг за короткий строк прожити все життя, який багато хто жили до самої смерті. Онєгін не був щасливий, він утомився від такого життя.
Головний
Те ж трапилося з Онєгіним. Він розчарувався в житті й почав пробувати себе в різних заняттях. До якому те конкретному справі він виявився не готів. Однак саме в цей час Євгеній став представляти для автора особливий инте pec: “З ним подружився я в той час, / Мені подобалися його риси”.
Таким чином, Пушкін підкреслює, що в Онєгіна були потенційні здатності, які він, однак, не міг реалізувати в тім суспільстві, у якому жив.
Онєгін їде в Село, де намагається знайти що те нове й піти від дійсності, що оточує його в місті. Село сприймалося Онєгіним як наступний крок на шляху. Герой пробує втекти від себе, але це неможливо.
Перше випробування, що проходить Євгеній, – це випробування дружбою. Він знайомиться з Ленским, але зважати на почуття близької людини герой виявляється не готів. Онєгін зачіпає самі тонкі почуття Ленского на іменинах Тетяни. Дружба Ленского й Онєгіна закінчується дуеллю.
Провина за смерть приятеля повністю лежить на Онєгіні. Читач робить висновок, що герой не здатний на дружбу.
Наступне випробування для Онєгіна – це любов. Одержавши від Тетяни лист і відмовивши їй у відповідних почуттях, він впивався своєю шляхетністю, був гордий, що виявився на висоті. Євгеній думав тільки про себе, а не про почуття Тетяни. Євгеній викладає Тетяні жорстокий урок, він учить дівчину “панувати собою”. Хоча герой бачить винятковість Тетяни, навіть може неї оцінити, однак він не готовий до любові й поки не здатний на теперішнє почуття.
Після смерті Ленского Онєгін виїхав подорожувати, тому що “закривавлена тінь йому була щодня”. Він не розуміє, що любов – єдине, що може наповнити змістом його життя. Онєгін думав, що туга не буде його переслідувати, однак він ніде не знайшов собі застосування, тому що причина нудьги крилася не в навколишній дійсності, а в самому герої.
Головний герой пройшов повне коло пошуків і нічого не знайшов. Він повернувся в Петербург і знову зустрів Тетяну, але вона стала зовсім іншої в його очах. Їй удалося те, що не вдалося йому: вона зайняла своє місце в суспільстві, при цьому зберігши те саме головне, що було в її натурі, – природность і природність. Онєгін був здивований і уражений тим, що Тетяні вдалося це.
Тепер Євгеній полюбив її, ухопився за почуття, що як потопає за соломинку. Ситуація повторилася, тільки цього разу Тетяна відкинула його. Любов для Євгенія не змогла стати порятунком. Герой не виявив себе в ній повною мірою.
Він пройшов чергове випробування й не зміг вилікувати від своєї нудьги.
Хвороба для Онєгіна виявилася невиліковною. Такі були час і суспільство, що застосувати свої знання й можливості було ніде. Лінія героя до кінця не доведена, тому що Пушкін не знав, чим може закінчитися його доля.
Тетяна, дочка Ларіних, також проходить еволюцію в романі. Вона була дуже природна, мала риси російського національного характеру. У сім’ї Тетяну ніхто не розумів, і життя вона довідалася із книг, в основному із французьких романів.
Коли героїня захопилася Онєгіним, Пушкін пояснює це так: “Душу чекала… кого нибудь…”, “Пора прийшла – вона закохалася…”.
Тетяна чекала любові й, зустрівши Онєгіна, подумала, що він відповідає її ідеалу. Вона виявила щирість своєї натури: у листі вона розкрила душу. Написавши лист Онєгіну, вона надійшла так, як героїні її улюблених романів. Любов стає усвідомленої, після того як Тетяна побувала в кімнаті в Євгенія й зрозуміла, що він за людина.
Пройшовши внутрішній шлях, вона усвідомила, що разом вони не будуть, а якщо це неможливо, тоді їй однаково, з ким бути. Тетяну відвозять на “ярмарок наречених”, і там вона зустрічає свого майбутнього чоловіка.
Пушкін показує на прикладі Тетяни, що людина, навіть несхожий на інші, може знайти своє місце у світі й у той же час зберегти свою душу й ті риси, які відрізняють його від інших. Тетяна прийняла закони суспільства, а воно прийняло неї. Це й потрясло Онєгіна.
У всіх учинках Тетяна виявилася вірна своїй натурі. У заключному мовленні героїня показує, що вона сильніше й вище Онєгіна.
Тетяна, пройшовши еволюцію, знайшла своє місце, а Євгеній так і не знайшов того, у чому бідував. При першій зустрічі обоє героя перебували в пошуках. Тетяна пише свій лист тому, що хоче бути схожої на героїнь французьких романів, а при другій зустрічі вже Євгеній пише їй, але з іншої причини: він розуміє, що Тетяна виявилася сильніше його. У сцені останнього побачення вона залишається вірна своєму чоловікові, незважаючи на те що усе ще продовжує любити Онєгіна.
Відносини між Тетяною і Євгенієм міняються, як і вони самі.
Обоє героя: і Онєгін, і Тетяна – глибоко страждають. Пушкіна підводить читача до думки, що життя героїв виявляється обумовленої законами суспільства, у якому вони живуть.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)