Читаючи ліричний твір, ми передусім чуємо голос автора, знайомимося з його внутрішнім, духовним світом. Отже, перед нами постають “події”, але не зовнішні, об’єктивні, а внутрішні, суб’єктивні. Такими “подіями” в ліриці є переживання, почуття, думки ліричного героя, який чутливо реагує на те, що відбувається в навколишній дійсності. Це переживання передається словами автора. Виразити його інакше просто неможливо.
А коли немає змоги переказати твір, значить, він не має фабули. Саме в цьому полягає головна відмінність ліричного
Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її,-
Знов молодість не буде!”
О. Олесь
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
В. Сосюра
У деяких поезіях можна знайти певні вказівки на фабулу:
Вже червоніють помідори,
І ходить осінь по траві…
М. Рильський
Тут поет окреслює контур часу – це осінь, коли “червоніють
І гнеться дерево від плоду,
І не страшний, моє дитя.
Нам час останнього походу
Без вороття – без вороття.
Інший тип поезій характеризується конкретними часово-просторовими обставинами дії, у них поєднуються ліричні та описові елементи, як, наприклад, у творі В. Сосюри:
І пішов я тоді до Петлюри,
Бо у мене штанів по було.
Скільки вас, отаких, через журу
Покидали востаннє село!
Ми пройшли золотими ланами,
Крізь огонь і синяву пройшли,
Та навіки, паніки за нами
Оселедець, погони і шлик.
Може, серце порвали – не знаю;
Може, серце порвали в бою…
Як заграють “Ви жертвою пали…”,
Головою об мури, я б’юсь…
І підходить товариш до мене,
Мов дитину, під руки бере…
О моя Революція, нене,
Може, син твій од болю умре.
Але в усіх цих творах вихідною сюжетною точкою є стан героя, емоційне переживання ним певних вражень буття.