Майже водночас із еміграцією українців на захід відбувалась інша еміграція – на схід. Вона мала принципово інші причини – політичні, і носила насильницький характер. Масове примусове виселення українців з етнічних земель у Сибір, північні та східні регіони Росії на заслання та тюрми породило в українському фольклорі тюремно-каторжанські пісні. Власне це було продовженням розвитку жанрового різновиду лірики, започаткованого ще у 17-18 ст. (мається на увазі пісні про тюремне життя ватажків гайдамацько-опришківських рухів, їхню втечу з
Політичні утиски і переслідування національно свідомих українців з боку уряду царської Росії, а пізніше масові арешти 20 ст. спричинили нову хвилю розвитку тюремно-політичних (в´язнично-таборових) пісень.
Оскільки заслані на каторгу політв´язні представляли в основному інтелігенцію, то ці пісні споріднені з авторською творчістю. Серед них побутували й покладені на музику тексти поезій П. Грабовського, І. Франка, але є й анонімні Твори. Вони істотно відрізняються від поширених у російському фольклорі тюремних пісень, створених у криміногенному середовищі бандитським жаргоном, де відверто
Туга за домівкою, віддаленість від рідної землі переплітається з мотивом розлуки з побратимами, звучать звертання до молодих борців продовжити розпочату спільну справу. Ці пісні побутували не лише серед в´язнів, а й серед національно свідомих людей на волі (звичайно, приховано).