Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая
Не жалію, не зову, не плачу Не жалію, не зову, не плачу, Все мине, як з білих яблунь дим.
Прив’ядання золотом позначений, Я не буду більше молодим. Серце, ти вже так не будеш битися,
Перем’яте памороззю літ, Сторона березового ситцю Не заманить босого в похід. Дух бродяжий, ти не той, що зроду На вустах вогнем палахкотів.
Де ж узять колишню свіжу вроду, Шал очей і повінь почуттів? Я тепер скупіший на бажання, Світе мій, чи ти приснивсь мені? Мов лункою весняною ранню
Я промчав на райдужнім коні.
Будь же ти навік благословенне, Що прийшло розквітнуть і зотліть. Переклад К. Житника
Відгомоніла золота діброва Беріз веселих словом шелестким. І Журавлі у небі вечоровім Вже не жаліють більше ні за ким.
Кого жаліть? Та ж кожен подорожній В цім світі – зайде і полишить дім. Про всіх, шо зникли, маритть дика рожа
З широким місяцем над ставом голубим. Стою самотній на рівнині голій, А журавлів односить вітер вдаль. Я повен дум про юність смаглочолу Хоча нічого, що пройшло, не жаль.
Не жаль тих літ, які на вітер кинув, Не жаль душі бузкову рясновіть
Та не снага когось йому зігріть. Не обгорять у горобини грона, Від смаготи не пропаде трава. Як дерево ласкаво листя ронить, Так я роню смутні мої слова.
І якщо час із вітровієм в змові Згребе у жмуток їх, як зайвий біль… Скажіть ви так… шо золотій діброві
Відгомонілось любо серед піль.
Переклад В. Коломійця
(2 votes, average: 5.00 out of 5)