Твори письменників-модерністів: Відродження

Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая

Не жалію, не зову, не плачу Не жалію, не зову, не плачу, Все мине, як з білих яблунь дим.

Прив’ядання золотом позначений, Я не буду більше молодим. Серце, ти вже так не будеш битися,

Перем’яте памороззю літ, Сторона березового ситцю Не заманить босого в похід. Дух бродяжий, ти не той, що зроду На вустах вогнем палахкотів.

Де ж узять колишню свіжу вроду, Шал очей і повінь почуттів? Я тепер скупіший на бажання, Світе мій, чи ти приснивсь мені? Мов лункою весняною ранню

Я промчав на райдужнім коні.

Тління жде на тебе і на мене, Тихо пада з кленів листя мідь…

Будь же ти навік благословенне, Що прийшло розквітнуть і зотліть. Переклад К. Житника

Відгомоніла золота діброва Беріз веселих словом шелестким. І Журавлі у небі вечоровім Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Та ж кожен подорожній В цім світі – зайде і полишить дім. Про всіх, шо зникли, маритть дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим. Стою самотній на рівнині голій, А журавлів односить вітер вдаль. Я повен дум про юність смаглочолу Хоча нічого, що пройшло, не жаль.

Не жаль тих літ, які на вітер кинув, Не жаль душі бузкову рясновіть

В саду пала багаття горобини,

Та не снага когось йому зігріть. Не обгорять у горобини грона, Від смаготи не пропаде трава. Як дерево ласкаво листя ронить, Так я роню смутні мої слова.

І якщо час із вітровієм в змові Згребе у жмуток їх, як зайвий біль… Скажіть ви так… шо золотій діброві

Відгомонілось любо серед піль.

Переклад В. Коломійця


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Твори письменників-модерністів: Відродження