Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая
“Лист до жінки Ви пам’ятаєте, Все пам’ятаєте, Як я стояв Біля стіни в тіні;
Схвильовані, ви почали не лаяти, А кидати свій гнів В лице мені. Ви говорили: . Нам пора розстатись.
Бо вимучило вас Моє дурне життя І вам тепер пора за діло братись, Мені ж – Униз котитись без пуття. Кохана! Так, мене ви не любили.
Не знали ви, що повз людські серця Я пролітаю, наче кінь у милі, Захеканий під шпорами гінця.
Не знали ви, Що в димну пелену Мене повито буревієм, Того і мучуся, що не збагну – Куди виносять
В очах туман. Лише з віддалин бачиться велике. Коли лютує океан,
То кожен корабель – каліка. Земля – це корабель!
І вам Тепер побачилось незвичне – Крізь бурю за новим життям Хтось спрямував її велично. Велика палуба, хто з нас, простих, На ній не падав, не блював, не злився?
їх мало, з досвідом, отих, Кого не збила хитавиця. Тоді і я Під дикий шум, Збагнувши всю свою роботу,
Спустився в корабельний трюм, Лише б не бачити блювоту. Той трюм – шинок. Щоб від журби
В чаду, в хмелю Себе збагнути. Кохана! Знав: катую вас, Помітивши в очах То сум, то спалах,-
Я перед вами напоказ
Що в димну пелену Мене повито буревієм, Того і мучуся,
Що не збагну, Куди виносять нас події… Тепер літа пройшли І юність – давнина. Думки не ті, вже відчуваю втому. Гукаю з-над святкового вина:
Хвала і слава стерновому! Сьогодні я Розніжився чомусь. Згадав, що поміж нами відбувалось.
І ось тепер Я вам сказати мчусь,
Яким я був І що зі мною сталось! Кохана! Слід признатися мені: Я вник падінь, стежинок блудних Тепер в радянській стороні
Я найшаленіший попутник. Я вже не той, Що в ті літа. Минуле збереже
Надовго пам’ять наша. За прапор вільності Та світлого труда Ладен Іти хоч до Ла-Маншу. Тож вибачте…
Я знаю: ви не та – Ви живете З серйозним чоловіком. Вам не потрібна давня суєта І я вам
Не потрібен вже довіку. Живіть, Як та зоря, що зайнялась,
Оновленим життям спасенні. З привітом, Пам’ятає завжди вас
Знайомий ваш, Сергій Єсенін. Переклад В. Швеця
(2 votes, average: 2.50 out of 5)