Ю. Яновський залишив нам багатожанрову спадщину: 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, чотири романи, сім п’єс (деякі успішно ставилися театрами), а ще кіносценарії, публіцистика.
Його справедливо називають сміливим новатором в українській літературі XX ст. Він – один із найяскравіших представників неоромантичної течії в ній. У царині як змісту, так і форми художніх творів ніколи не прагнув ходити чужими стежками, відкидав усталені схеми, банальності, трафарети.
Уже перші збірки новел Ю. Яновського “Мамутові бивні” (1925),
Серед ранніх творів Ю. Яновського – новела “Поворот” (1927), надрукована вперше
Роман “Майстер корабля” (1928) – абсолютно новаторський за змістом і формою твір в українській літературі. Яновський осмислює роль творчої інтелігенції, власне, еліти суспільства у формуванні й становленні світогляду нової доби – тема, що постала на вістрі інтересу багатьох тогочасних письменників.
У романі “Чотири шаблі” (1931) показано могутню стихію національно-визвольного руху в Україні в революційний час та його трагічні наслідки. Така тема в українській літературі була порушена вперше. Твір складається із семи розділів (пісень).
Таким чином, письменник започаткував в українській літературі новий різновид роману – роман у новелах.
Після появи 1935 р. роману в новелах “Вершники” письменник став досить відомим. Цей твір узагалі протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця. “В цій невеликій книжці закладено три роки роботи, три роки всіляких думок і самовід – чувань, усяких життєвих умов”,- читаємо в записниках автора. У ньому розповідається про братовбивчу війну в Україні 1919 р., яка стала початком трагедій, що випали на долю українського народу після революції 1917 р.
Ю. Яновський – романтик за світовідчуттям і стилем, його приваблювали яскраві характери, небуденні, екстремальні ситуації, у яких найвиразніше розкривалися людські риси. Його манера письма позначена суб’єктивною стихією: вибухом емоцій, патетикою, виведенням “назовні” авторськими симпатіями та антипатіями. Він був тонким стилістом з особливим чуттям слова, його відтінків і нюансів.
Сам письменник назвав себе поетом, який інколи пише прозу.
Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: “Чи взяв би ти її в далеку путь, по розмитій дорозі босоніж ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би її в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись? На перепочинку, коли розв’яжеш торбу і з’їси хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?”.
У цих словах не тільки естетична програма письменника. Це – девіз його життя. Твори письменника й сьогодні захоплюють читачів, уселяють у них мужність, приносять незвичайну радість, щирий захват.