Творчі особливості п’єси “Життя – це сон” Кальдерона

Кальдерон не розглядає долю героя як безглуздо визначену, він схильний убачати строгу закономірну обумовленість у логіці буття людини вже не в реально-побутовому світі, а в системі макрокосму. Письменник відкидає ідею абсолютної залежності особистості від контексту буття. Теза про людину – драматична в п’єсі Кальдерона. Ідея позаособистісної зумовленості буття людини у Кальдерона тяжіє до морально-філософської позиції знаменитого ренесансного мислителя Л. Б. Альберті, що замислювався над всесиллям фортуни й шукав їй протидії у внутрішньому

світі особистості.

Логічна струнка архітектоніка драми заснована на зіставленні двох контрастних, принципово несхожих варіантах життєвої позиції Сехисмундо (відповідно – в другому й третьому актах). їхнє співвідношення програмне, автор явно віддає перевагу продуманим діям Сехисмундо, який пізнав “істину життя” й відкидає іпостась “принца нерозумного”. Літературознавці часто зазначають, що автор засуджує бунт, емоційний протест як справедливу відплату за беззаконня й засіб впливати на дійсність. За Кальдероном, який бачив головне завдання твору в тому, щоб художньо втілити програму

становлення зразкового монарха, ефект Сехисмундо руйнівний: він згубно впливає на долі підданих (Росаури, вихователя) і близьких (батька). Епізод випробування принца владою дозволяє зрозуміти глибину моральної відповідальності, яку автор покладає на владну особу.

Постановка проблеми державності в п’єсі сполучає монархізм (наприклад, епізод покарання солдата) з войовничим демократизмом. Такими є епізоди народного повстання, введення яких вказує на те, що держава не має споконвічної недоторканності божественного інституту й має потребу в удосконаленні; переваги державного діяча полягають, на думку Кальдерона, в смиренності індивідуалістичних афектів і пристрастей, відмові від згубного для навколишніх деспотизму.

У Кальдерона подвоєння основної драматичної ситуації значиме: у бароковому світосприйманні драматурга найвищою цінністю є іпостась людини державної”, яка одержала моральну перемогу над собою. “Життя – це сон” припускає здатність людини осмислити свої особисті вимоги в контексті світового й державного буття й визнати їх “мізерність”, навіть стосовно любові до Росаури. У контексті твору Кальдерона доцільно говорити про особливості барокового оптимізму, оскільки в драматурга проблема індивідуума – державної особи -; включає екзистенціальну й космічну проекції: принц виконує свої державні справи ціною свідомої відмови від якихось аспектів свого індивідуального розвитку.

Самовідданість героя Кальдерона в епізоді вибору нареченої або ситуації пізнання сенсу життя, відступу перед рішучим протестом межує із чимось неприродним, але виявляє переваги Сехисмундо. Письменник, навіть визнаючи абсолютну невідворотність долі, мужньо виступає проти сліпого проживання обставин. Усвідомлюючи безплідність і, можливо, безглуздість протесту героя (демонстрація неможливості протистояти силам долі в сцені бунту принца), Кальдерон проповідує не покірність долі, а внутрішній опір.

Це начебто парадоксальне рішення несе глибокий гуманістичний зміст, сповнений у розумінні людської природи драматичної величі.

Уявлення про владаря-філософа як носія мудрості й, отже, носія вищої моральної свідомості Кальдерон міг успадкувати від Відродження. Переосмислюючи ренесансний погляд про те, що правитель-філософ виражає волю небес, Кальдерон ставить релігійно-філософський догмат “життя – це сон” на службу державному діячеві. Багатозначність ця свідчить, що дане положення втілює не стільки релігійну благодать, яка заперечує життя як “божевілля й помилку”, скільки атрибут морально-філософського бачення світу, хоча б уже тому, що. не змушує принца замкнутися в релігійному спогляданні, а виступає як вихідний пункт реальних активних зусиль особистості.

Життєва філософія принца є елементом самоформування особистості. Освоюючи морально-філософські (“життя – це сон”) аспекти повсякденності, трагічно-оптимістична Драма Кальдерона виявляє ідейно-естетичну близькість у відчутті закономірної обумовленості долі людини контекстом її буття, у проповіді активності особистості всупереч драматичній логіці життєвих обставин, у пронизаному бароковим гуманізмом трактуванні природи особистості, що сполучає з визнанням величі людини відомий скепсис щодо можливостей повноцінного розвитку її природи. Однак представлений жанр Кальдерона уникає прямої викривальності або безпосередніх соціально-політичних оцінок сучасності в зображенні становлення ідеального державного діяча, автор вловлює й запам’ятовує проблеми особистості й суспільства, наприклад, у протиріччі індивідуального розвитку й вимог суспільного організму з його наслідками, що розчаровують.

Особлива актуальність драми Кальдерона обумовлена тим, що, перебуваючи в центрі теолого-філософських суперечок свого часу і втілюючи ідею позаособистісної обумовленості долі людини в системі макрокосму, драматург замислюється над кардинальними принципами, що керують суспільною поведінкою людини, і не обмежується при цьому релігійними нормами, доктриною покірності й смиренності, а закликає до внутрішнього опору обставинам навіть у ситуації фатальної приреченості. Кальдерон – письменник, що представляє в цілому різні пласти бароко – низького демократичною й релігійного світського, з властивою іспанському бароко напруженістю й максималізмом моральних вимог до духовного світу сучасника (“Життя – це сон”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Творчі особливості п’єси “Життя – це сон” Кальдерона