ПРО ТАТА. У нас дружна сім’я, а на чолі її – наш тато. Я дуже люблю свого батька і хочу бути схожим на нього.
Співробітники поважають мого тата за професіоналізм і дружню підтримку. Та й сусіди нерідко приходять за порадою. Мені подобаються хвилини, які ми проводимо разом. Особливо приємно спостерігати, як тато працює. Що б він не робив – чи допомагав мамі в господарстві, чи рубав дрова – усе він робить із легкістю, красиво й упевнено.
А головне – працює із задоволенням. І тоді вже не можеш встояти без діла, а тим більше відмовитися
Але минає час – і я розумію, що він був правий. Ось такий у мене тато – суворий, але справедливий і люблячий.
ВИПАДОК НА ЗУПИНЦІ. Теплого літнього вечора ми з подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали додому, хотіли першими зайти в автобус. Люди штовхалися, деякі навіть ображали інших, повчали. А осторонь від натовпу стояли дві бабусі.
Вони дивилися на нас, молодих, і спокійно чекали,
Ніби розуміючи, бабусі посміхнулись нам тепло і щиро.
Мабуть, усім нам треба іноді замислитись над тим, що ми робимо.
ТВІР-ОПОВІДАННЯ ПРО ВИПАДОК ІЗ ЖИТТЯ. Однієї травневої суботи ми з однокласниками зібрались іти до лісу. Плани мали грандіозні: зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награтись і набігатись досхочу. Аж ось нарешті всі зібралися.
Перевірили, чи все взяли, і хутко рушили. Сонячне проміння пестило нас, зігріваючи уже по-справжньому. Незрівнянні аромати дарувала яскрава травнева зелень. Зупинившись на улюбленому місці, ми звично і швидко розвели вогонь, а незабаром запах польової каші уже розносився по галявині.
Посмакувавши кашею, хлопці побігли грати у волейбол, за ними попрямували й дівчата. Чаклувати над шашликом залишився лише Андрій – великий знавець і любитель цієї справи. Гра була чудовою, і Максим навіть роззувся – аби легше було бігати.
Ось тут і сталася біда. Побігши в кущі за м’ячем, Максим наступив на уламок скла. Хлопець скрикнув від пекучого болю, а за мить уся шкарпетка була в крові. Першою отямилася Марійка. Вона завжди брала з собою ліки першої необхідності.
Швидко обливши рану перекисом водню, туго затягла її бинтом. Першу допомогу було надано, тепер необхідно було терміново повертатись у місто. Друзі обережно посадили Максима на велосипед і доправили до лікарні.
Провідувати однокласника прийшли всім гуртом. І назавжди запам’ятали сумний урок, що бігати без взуття не можна, а тим більше бити й розкидати скло!
НІЧНА ПРИГОДА. Ціле літо я гостював у своїх родичів, допомагав пасти телят. Одного разу мені довелося на кілька днів залишитися на острові з маленькими телятками.
Увечері, коли їх заганяв, помітив, що серед них немає білолобої Зірочки. Я злякався, що на неї можуть напасти вовки, і пішов її шукати. Сонце швидко зайшло, на землю спали сутінки. Кущі і дерева, привітні і зелені вдень, тепер стали чорними і зловісними.
Довго я шукав Зірочку, але так і не знайшов. Вирішивши продовжити пошуки зранку, я наблизився до куреня і побачив, що з пітьми на мене блимали чиїсь зелені очі. “Вовки”,- промайнуло в голові, і я за якусь мить виліз на високе дерево. Довелося там і ніч провести. Я боявся рухатися, боявся заснути, з нетерпінням чекав ранку.
А коли зійшло сонце, із куреня вийшла Зірочка, на ходу дожовуючи мій сніданок. Я застиг із несподіванки, розсердився, закричав на теля, а потім голосно і весело розсміявся.