Моя бабуся – навдивовижу добра та чуйна людина. Незважаючи на свій вік, вона швидко й легко рухається, заразливо сміється. Здається, видатний російський письменник Л. Толстой сказав, що очі – дзеркало людської душі. І це справді так! Очі часто виказують людей брехливих, із лихим серцем.
Але це – тема іншого твору. Очі моєї бабусі незвичайні. Що в них особливого?
Вони невеликі, блакитні. Незвичайність їх полягає у тому, що вони молоді. Вони запально блищать, коли бабуся весела. І блиск їхній не тьмяніє, коли вона сумує. Отже, душа у бабусі
А це характерно не для кожної людини. Наприклад, моя сусідка, мабуть, бабусина ровесниця, дивиться похмуро і недоброзичливо. Очі в неї вицвілі, колір їхній визначити неможливо. Так само вицвіла і її душа. А шкода!
Я вважаю, що кожна людина повинна намагатися якнайдовше залишатися молодою. Якщо це неможливо фізично, то залишатися молодим душею – людині під силу. Старіння – це вмирання, а життя – Божий дар, який треба вміти цінувати та радіти йому.
Моя бабуся мешкає у селі. У неї є невеличке господарство: город, кізочки, курочки і песик Жучка. Усе це потребує піклування та догляду. Моя бабуся
Руки. Вони постаріли і вкрилися зморшками від постійної праці. Одначе вони сильні і вмілі. Ними бабуся не тільки всіх нагодує.
Вона й шкарпетки вовняні зв’яже, і в хаті поприбирає, і Жучку свою приголубить. Мені дуже подобається ім’я моєї бабусі – Анастасія. У перекладі з грецької воно означає “непосидько”. Як усе-таки дивовижно личать людям їхні імена!
Коли у мене народиться донька, я дам їй ім’я Анастасія.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)