Віршування в Японії – загальнонародна справа. Ще задовго до виникнення ієрогліфічної писемності в побуті японців міцно вкоренилися звичаї колективно любуватися самими поетичними явищами природи: узимку – тільки що що випав снігом, навесні – цвітінням сакури, восени – хризантемами, багряними листами гірських кленів і повним місяцем
Колективне Насолода природою, писемність, що з’єднується з малюванням, віршування, що поєднується з каліграфією, – всі ці традиції й зараз зберігають свою могутню силу, впливають на національну
Перекладач А. Л. Туркова говорить, що “ця поезія й дотепер залишається багато в чому загадкової”. На думку західного літературознавця Р. Блайса, поезію, творцями якої були Басі і його учнях, можна зрівняти з “напіввідчиненими дверима”.
В основі поетики Мацуо Басі лежить принцип “саби”. Саби – це архаїчна недосконалість, краса стародавності, відбиття часу. Ще слово “саби” має значення “сум самітності”, “світлий сум”.
Басі Проголосив також принцип “каруми” – легкості. Правда, легкість ця була оманна, скоріше, це висока простота. У віршах Басі нового стилю – гумор, доброта, мудрість. Поезія Басі створювалася із простих речей, але вміщала в себе цілий мир
На думку поета, доля подорожуючого філософа, поета – жити в гармонії із природою, із самим собою, не піддаючись влади розкоші й багатства:
Рік закінчився, а подорожі – немає: Далі в стоптанних сандаліях, У зношеній шапці… холодна вода зі струмка й глоток свіжого повітря: От такий я: Глянь на росисті звоночки Це й весь сніданок
Ніщо Не заважає мандрівникові любуватися природою, осягати її вічні істини:
Тиша, мир і спокій Десь тоне між скель Пісня цвіркунів
Кожна істота живе не тільки своїм життям, воно обов’язково невидимими ниточками пов’язане з навколишнім світом, от, наприклад, як ця жаба:
На старому ставку Жаба у воду стрибнула Чули ви таку? Навіть чорного ворона – вісника суму хочеться подякувати за чудесний ранок: Ворон – неприємний птах, Але як любується ним погляд У ранкові снігах
Споконвіків падає зі скель вода, б’є із прозорих струмочків, у які опускаються листи дерев, иголочки вічнозелених Рослин, падають і спливають, як і роки людського життя. Високо в небі ширяє сокіл, уважно вдивляючись у землю. Чи не так злітає душу поета, осягаючи земні істини?
Беріг високий Утішив мою душу Самотній сокіл
Коли людина давно перебуває далеко від будинку, вона мимоволі шукає якісь деталі, які нагадали б йому рідний будинок, кращі дитячі і юнацькі роки:
З далеких років Скільки всього нагадав Ці, вишневі кольори! Сакура стара – Невже правда зацвіла? Спогаду, немов дим…
Життя людини – як нескінченна дорога, трапляється в ній усе. І тільки добро, милосердя людей рятує від горя. Тому потрібно цінувати й берегти всі прекрасні миті життя, все живе навколо. Прекрасна чудо-квітка лотос.
Але росте й красується він серед болота, прикрашаючи його. Так і людина – якого би високого положення в суспільстві він не досяг, не повинен забувати, хто він і звідки, не повинен забувати батьків, батьківщину. Як хочеться вдосконалити мир, життя людей, щоб зникли зло, заздрість, ненависть, війни й хвороби:
Росинки – кап-кап Може, спробувати ними Змити бруд з миру!
Так або майже так, напевно, думав і почував поет, складаючи ці хокку. Поетичні мініатюри Мацуо Басі спонукують нас до власних роздумів, викликають певні асоціації, змушують вдивитися уважніше в кожну травинку, кожна жива істота й поважати їх, цінувати за ту нехитру вроду, що вони нам даруються
(1 votes, average: 5.00 out of 5)