Останній роман Тургенєва “Новина” (1876) присвячений революційно-народницькому руху середини 70-х років, що пішло в історію за назвою “ходіння в народ”. Як і раніше, Тургенєв різко сатирично зображує представників реакційних кіл царської Росії – граючого в лібералізм великого сановника Сипягина, озлобленого консерватора Калломейцева й ін.
НапротиВ, у революційній молоді письменник виділяв високі ідеали служіння народу, моральну чистоту, чесність, працьовитість. Особливо чітко це було виражено в образі Маріанни, що стала для
“Ми підемо в народ… ми будемо працювати, ми принесемо їм, нашим братам, усе, що ми знаємо,- я, якщо потрібно, у куховарки піду, у швачці, у пралі… І ніякої отут заслуги не буде, а щастя, щастя…”
И в новому романі Тургенєв виступав як тверезий і спостережливий художник, справжній реаліст, не побоявшийся розкрити трагізм народницького руху, заснованого на ідеалізації селянства, на переконанні в нібито властивих йому соціалістичних початках.
Але, як і Потугин в “Димі”, він все-таки не визначав розвиток дії в новому романі. І в “Новині” немає героя, схожого на Базарова. Тургенєв, згадуючи докори Писарєва, так пояснював свою позицію:
“Часи перемінилися, тепер Базарови не потрібні. Для майбутньої суспільної діяльності не потрібно ні особливих талантів, ні навіть особливого розуму – нічого великого, видатного, занадто індивідуального; потрібно працьовитість, терпіння, потрібно вміти жертвувати собою без усякого блиску й тріску…”
Показово, однак, що майбутнього героя російської літератури Тургенєв бачив у помічнику Соломина – робітнику Павлі: “Бути може, мені б випливало різкіше позначити фігуру Павла… майбутнього народного революціонера, але це занадто великий тип – він стане згодом… центральною фігурою нового роману”. Роман Тургенєва відрізняються підкресленою ідеологічною загостреністю. Суперечки героїв ведуться вже не по відвернених філософських проблемах, а з питань самим живим, актуальним для російського життя певного історичного періоду. Публіцистичні й сатиричні елементи в більшої! ступеня визначають творчу манеру Тургенєва, відсуваючи на другий план традиційні ліричні мотиви. Письменник навіть прибігає до сатиричної гіперболізації, що змушує згадати про творчий досвід Щедріна (наприклад, мотив при окресленні негативних персонажів).
Використаються в цьому плані й традиції Грибоєдова. Так, характеристика “праці” Губарєва на самому початку “Диму” (“Про що цей Твір?” – “Про, усім, братик ти мій…”) разюче нагадує оповідання Репетилова про Іполита Удушьеве.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)