Василь Биків – автор багатьох книг про Велику Вітчизняну війну. Він сам був учасником війни у вісімнадцять років. Було військове училище, був фронт. Спочатку піхота, потім винищувальна протитанкова артилерія. Подібно Василю Теркину з поеми Олександра Твардовского, він усе випробував, що покладено було випробувати бійцеві: був поранений, був без звістки зниклої, навіть ім’я його залишилося на одній із братських могил того років. І знаючи все це, уже не дивуєшся, як цьому письменникові вдалося так жваво передати нелегкий воєнний час, показати
Повість “Обеліск” – один з безсмертних добутків Бикова, у якому зачіпається проблема наступності поколінь, нерозривного зв’язку часів, вірності традиціям батьків і дідів. Письменник піднімає серйозне проблемне питання: що можна вважати подвигом, чи не звужуємо ми це поняття, обчислюючи його тільки кількістю збитих літаків, висаджених танків, знищених ворогів? Чи є подвигом учинок сільського вчителя Алеся Івановича Мороза?
Автор показує Алеся Мороза неординарним, несхожим на інших скромною людиною. Цей сільський учитель міг
Отвеется, як на вітрі зерно від полови. Тепер я це зрозумів відмінно, а тоді що ж… Був молодий, так ще начальник”, – розповідає авторові Тимофій Ткачук, старий партизан, що до війни був завідувачем районі Ця людина тільки через багато років усвідомив, що для вчителя важливіше всього був не багаж знань, а те, якими стануть його учні
Письменник будує свій добуток на суперечці Ксендзова й Ткачука. Ксьондзів затверджує, що Мороз подвигу не робив, що він не герой і, виходить, зрячи його учень Павло Мик-Лашевич, що чудом урятував у дні арештів і страт, чи ледве не все життя, що залишилося, витратив на те, щоб ім’я Мороза було відбито на обеліску над іменами п’ятьох загиблих учнів
Ксьондзів говорить, що Мороз не вбив жодного німця, не зробив нічого корисного для партизанського загону, у якому пробув зовсім недовго. Крім того, він працював при окупантах, учив, як і до війни, хлопців у школі. Але Мороз сам прямо й відверто говорив Ткачуку: “Якщо ви маєте на увазі моє теперішнє вчителювання, то залишіть ваші сумніви. Поганому я не навчу.
А школа необхідна. Не будемо вчити ми – будуть оболванивать вони. А я не потім два роки олюднював цих хлопців, щоб їх тепер расчеловечили. Я за них ще поборюся. Скільки смогу, розуміє”.
Ці слова Алеся Івановича виявилися пророчими. Він дійсно зробив для своїх учнів усе, що зміг. Боротьба за душі підлітків тривала й під час окупації
Боротьбу цю вчитель Мороз вів до самої останньої своєї години. Безсумнівно, він розумів, що обіцянка фашистів звільнити хлопців, що влаштували диверсію на дорозі з метою вбити місцевого поліцая, якщо з’явиться їхній учитель, – неправда. Але не сумнівався він і в іншому: якщо не з’явиться, вороги використовують цей факт проти нього, дискредитують все те, чому він учив дітей
И вночі Алесь Іванович іде з партизанського загону, щоб розділити зі своїми учнями їхню страшну долю. Він іде на вірну смерть, знаючи, що стратять усіх – і його, і хлопців, але інакше надійти вчитель не може. І такий була моральна сила його подвигу, що Павлик Миклашевич, єдиний уцілілий із цих хлопців, проніс ідеї свого вчителя через все життя. Ставши вчителем, він передав морозовскуто “закваску” своїм учням, і Ткачук, довідавшись, що один з них, Витька, допоміг піймати недавно бандита, задоволено помітив: “Я так і знав. Миклашевич умів учити.
Ще та закваска, відразу видать”.
Увесь світ знає про подвиг польського педагога Януша Корчака, що прийняв смерть у газовій камері разом зі своїми вихованцями, що не оставили дітей, незважаючи на речення фашистського офіцера. А скільки вчителів прийняли смерть, залишившись невідомими миру? У повісті “Обеліск” письменник змушує задуматися над змістом героїзму й подвигу, допомагає вникнути в моральні джерела героїчного вчинку. В. Биків створив безліч добутків на тему війни, тим самим зводячи свої власні літературні обеліски героям Батьківщини: “Цей ледве вище людського росту обеліск за яких-небудь десять років, що я його пам’ятав, кілька разів міняв своє фарбування: був те білосніжний, білений перед святами известкой, те зелений, під колір солдатського обмундирування; один раз проїздом по цьомуе шосе я побачив його блискучо^-сріблистим, як крило реактивного лайнера.
Тепер же він був сірим, і, мабуть, із всіх інших квітів цей найбільше відповідав його вигляду”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)