Я навчаюсь у 9-Г класі міської школи. Приятелів у мене багато, але друг один. Ім’я його для мого покоління хлопців досить рідкісне: Савелій. У нього нічим не примітна зовнішність. Він невеликий на зріст.
Має спортивну стрижку і навіть до глибоких холодів ходить без головного убору, не визнає парасольки. Є у нього дивне захоплення: він обожнює ходити до оперного театру і вдома зберігає багато старих платівок з аріями з різних опер. Він і мене почав привчати ходити до оперного театру. Одне слово, Савелій – друг надзвичайний.
Здавалося,
Цього разу все було інакше.
Хлопці нашого 9-Г довго вирішували, що подарувати дівчатам на Восьме березня. Їх наполовину менше, ніж нас, але вибагливіших, примхливіших за наших дівчаток не відшукаєш. Нарешті зупинилися на яскравих надувних іграшках. Це були головним чином ведмеді, зайці, кошеня, а серед них опинився один-єдиний слон. Більшість іграшок повторювали одна одну, відрізняючись кольором.
А слон був особливий: зворушливо смішний, наче
Цю іграшку Савелій вирішив подарувати дівчині, яка йому подобалася. Ася не звертала на мого друга ані найменшої уваги – вона взагалі не звертала на хлопчаків ніякої уваги. Ася писала вірші, і таких, як вона, називають “не від світу сього”.
Вона носила немодні великі окуляри, які робили її старшою за її вік.
Як і заведено, дівчисьок виселили з класу перед врученням подарунків. Вони стояли під дверима, хихикали, намагаючись підгледіти у замкову щілину, які сюрпризи ми кладемо на їхні парти.
Продзвонив дзвоник – і за мить подарунки були у руках дівчаток. Ася десь затрималася, а Савелій, взявши слона, призначеного для неї, заради жартів вдарив хоботом Сашка Глинського, що сидів попереду Асі. Сили свої він не розрахував: хобот лопнув, і слон, з якого з сумним шипінням вийшло повітря, обм’якнув.
У класі запанувала тиша. Як же так – Ася залишилася без подарунка?
Увійшла дівчинка і, побачивши зіпсований подарунок, повела себе на диво стриманно.
-Хто ж той надзвичайний мисливець, що убив наповал могутнього слона? “Мисливець” з’являтися не поспішав. Я штовхнув Савелія у бік:
-Сава, повинися і сьогодні ж ввечері принеси Асі додому подарунок.
-Що ще? Чого це я піду до неї додому?
-Ти зіпсував Асі свято!
-Оце так друг, мораль читає… Не набридай!
-Треба бути чесним навіть у дрібницях, хоча яка це дрібниця! Всі дівчатка
І подарунками! Якщо ти зараз не вибачишся перед Аською, я вважатиму тебе боягузом.
Савелій встав і сказав:
-Ась, вибачай, це я винний. Але я ненавмисне. Подарунок за мною.
Він пересів за останню парту. Зі мною він не розмовляв до кінця уроків. Додому ми йшли нарізно.
“Може, мені не варто було натискати на Савелія, – думав я. – Теж мені, подія, через якусь іграшку стільки шуму! Але водночас, якщо я промовчав би і удав, що нічого не трапилося, хтось інший сказав би Савелію про те ж саме, але у грубішій формі. Ася єдина з дівчат залишилася без подарунка… І якби він не вибачився, невідомо, як би відреагував клас на його мовчання…”
Удома я розповів бабусі про те, що сталося. Вона тільки сказала: “Нелегко бути справжнім другом”.
Після свята Ася прийшла у клас з незвичайною іграшкою у руках. Це був клоун, що вмів говорити. Ася натискала якусь пружинку, і з клоуна неслося: “Дякую… На добраніч… Бувай!..” і ще щось.
Це була дорога красива іграшка.
-Цього клоуна подарував мені Савелій, – голосно заявила Ася. Тим самим
Інша дала зрозуміти однокласникам, що Савелій вибачився щиро.
Сава зайшов до класу після Асі і, наче і не було нічого, сів на звичне місце – поруч зі мною.
Він протяг мені руку і сказав:
-Привіт!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)