Він злітає білою зграєю й блискає на лету.
Він зіркою прохолодної тане на долоні й у роті.
Він на сонечку рум’яний, під луною голубой.
Він за комір і в кишені залітає нам з тобою.
Сніг часто ставати героєм казок. “Пані Метелиця” братів Гримм, “Сніжна королева” Андерсена. У казці “Сніжна королева” Андерсен розповідає про ціле сніжне царство, де вірні слуги королеви – сніжинки – супроводжують неї у всіх подорожах і стають співучасниками злих чарівних справ. Та й сама Сніжна королева – це, імовірно, недобра
Одна з них, побільше, упала на край квіткового ящика й початку рости, рости, поки нарешті не перетворилася в жінку, закутану в найтонший білий тюль, витканий, здавалося, з мільйонів сніжних зірочок. Вона була так чарівна й ніжна, але з льоду, сліпучого блискаючого льоду, і все-таки – живаючи! Ока її сіяли, як дві ясні зірки, але не було в них ні теплоти, ні спокою…”
А от як описує Андерсен її сніжинок – слуг: “Кожна сніжинка здавалася під склом куди більше, ніж насправді, і походила на розкішну квітку
Герда згадала більші гарні пластівці під збільшувальним склом, але ці були куди більше, страшнее й всі живі. Це були передові дозорці війська Сніжної королеви. Одні нагадували собою більших потворних їжаків, інші – стоглавых змій, треті – товстих ведмежат зі скуйовдженою вовною. Але всі вони однаково блискали білизною, всі були сніжними пластівцями…”
Фарби передають безліч колірних відтінків снігу в різний час дня. Подивитеся на ці зимові пейзажі (демонстрація пейзажів). Художник не просто малює сніг – він передає за допомогою фарб своє відношення до снігу, і разом з художником ми любуємося й захоплюємося зимовими пейзажами, випробовуємо радість або смуток.
Отже, густий засніжений ліс. Більша галявина. Яскраво світить сонце. Коштують покриті снігом ялини, берези.
На пухнатих гілках, на самій галявині – навкруги лежить переливчастий, схожий на розсипані скарби маленьких гномів, сніг. Так і хочеться поторкати його руками! Навколо тиша. Ледве потріскує під ногами сніжок. Але от ніжно задзвеніли замерзлі березові гілочки.
Гойднулася волохата ялинова лапа. вітер, Що Проніс над лісом, зірвав з дерев і закрутив одну, іншу, третю сніжинку. В одне мгновенье почалася теперішня заметіль. Вона завертіла сніжинки в бешкетному хороводі. І от уже не видно лісу. Є тільки прекрасні, сяючі під місячним світлом, що нескінченно рухаються у вальсі сніжні пластівці. Однак і сніжинки, і вітер незабаром утомилися.
Ніжні пластівці снігу опустилися долілиць, на гілки ялин, на галявину. Усе завмерло. Скінчився безтурботний радісний танець.
У лісі знову тихо й спокійно.
Він злітає білою зграєю й блискає на лету.
Він зіркою прохолодної тане на долоні й у роті
Він на сонечку рум’яний, під луною голубой.
Він за комір і в кишені залітає нам стобой.
Дивися: вона кружляється перинки легше,
Сама перед нею розступиться імла!
Без першої сніжинки, без першої сніжинки
Зима ніколи б наступити не могла!
Вони тендітні й музичні,
Коли на них не наступи,
Скриплять те ніжно, те сумно,
Як деркач у нічному степу,
Засипавши стежинки й стежки,
Стираючи свіжі сліди,
На землю тихі сніжинки
Лягають блискітками слюди