Якось увечері дмухнув вологий вітер. Цілу ніч він шумів голим виттям, а вранці нагнав густих сірих хмар. Потім почався рясний дощ.
Він безперестанно йшов цілий день, ущух тільки надвечір, тоді з землі піднявся густий сивий туман.
Він клубочився молочними хвилями, і на вулицях за три кроки нікого не можна було побачити. Три дні змагалось сонце з туманом і хмарами. І, нарешті, перемогло.
Радіючи з перемоги, воно приснуло на землю сліпучим золотим промінням. І всі зрозуміли, що почалася весна. Небо стало чисте і синє-синє. Повітря якось одразу
Вітер був теплий і ласкавий.
Здавалось, усі: люди, природа жива і нежива, небо, сонце – раділи з того, що зима нарешті пішла. Настрій у всіх був піднесений. Радість відчувалась навіть у тому, як по-новому, по-весняному цвірінькали горобці, співала синичка.
Кудись раптом зникли ворони, що своїм криком досаджали цілу довгу холодну зиму, накликаючи сніг. Цей піднесений настрій відчувався у тому, як люди вітаються одне до одного. На вулицях стали з’являтися перші закохані пари. І хоч подекуди ще лежав нерозталий сніг, було зрозуміло, що вороття до зими не буде.
Почалася чудова, розкішна весняна пора.