Ми живемо в складний і бурхливий період історії нашої держави. Нарешті багатостраждальна Україна здобула незалежність. На зміну класовим ідеалам з їх вічною ворожнечею між різними верствами суспільства мають прийти загальнолюдські цінності, ідеали добра й справедливості.
Ці ідеали повинна нести справжня поезія. Одним із митців, яких не могли зламати ні вилучення з літературного процесу, ні тюрми, ні заслання, є Ліна Костенко.
Головну особливість творчості поетеси можна визначити, скориставшись її словами з вірша “Готичні смереки”
Сприймає негаразди в людському житті болісно, й обминути, удати, що не помічає, ніяк не помічає, ніяк не може. Бо це значить сфальшивити, зрадити себе й своє слово.
Така безкомпромісність поетеси не сприяла легкому життю. В алегоричній поезії
Правда людська – наша мати”.
Ліна Костенко не шукала іншої долі, відповівши тим, хто паплюжив її поезію: “Я вибрала долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
У мене жодних претензій нема
До Долі – моєї обраниці”.
Отже, не жаліє поетеса себе, не жаліє й читача. Її творчий доробок – це космос, але в ньому не лише “зоряні миті”. Адже, ось, приміром, у якій несподіваній інтерпретації постає неоглядність людської душі в одному з її віршів: “В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам пальці і вуста”.