Вечір. Стомлена земля лягає спочивати, вкриваючись сутінками. Золоте сонце повільно опускає свої повіки в тихій воді Лебединого озера, яке здатне відображати в собі всю красу сонця в дзеркальній воді. Озеро ніби передражнює сонце.
Засвітить воно яскраво – по гладенькій поверхні озера забігають іскорки; нахмуриться сонце – потемнішає озеро, попливуть По ньому сірі хмарки. Ось так живуть у дружбі сонце і Лебедине озеро…
А звідки ж така казкова назва? Ось яку легенду розповіла мені моя бабуся. Є у нашому Поліссі біля міста Шацька
Жила в тих краях дівчина, і була вона така гарна, хоч з лиця воду пий. Кохала вона одного хлопця. А зустрічались вони саме біля цього озера. Аж ось одного разу пішов хлопець у ліс на полювання і не повернувся.
Плакала бідна дівчина день і ніч, щовечора ходила до того озера.
Одного разу дівчині здалося, що з дна озера її кличе милий. Зайшла вона в озеро, і її поглинула вода. Цілу ніч шукали її односельці, а на ранок прийшли до озера і побачили двох лебедів.
Вони були
І тепер, коли на землю опустяться сутінки, а золоте сонце зануриться краєчком у тиху воду Лебединого озера, туди приходять закохані. І довго милуються тихою красою озера, золотим сонцем, яке стежкою розсипало по дзеркальній воді золоті монети аж до самого берега.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)