Гляньте, друзі, сонце грає,
Мужньо в душу лине.
Будь могутня, Україно.
Вічна! Незборима!
П. Ткачук
Людина починається з любові до матері, з уміння любити й шанувати людей. Рідна мама й рідний тато, рідна земля й рідна Україна, рідна мова… Рідний, рідне, народ, рід – однокореневі слова. Ці слова святі.
Вони тримають нас на світі й учать любові до нашої України, нашої нації. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.
Україна – це край невимовної
Ми не можемо забути криваві сторінки історії нашої рідної України. Вона зазнала багато такого лиха, яке буває тільки в найстрашніших казках.
Хіба можна забути про звірства кримських ханів і польської шляхти, що хотіли поставити український народ на коліна? Але ми знаємо, як піднімалися мужні, волелюбні
Прикладом служіння рідній землі стали подвиги січових стрільців, для яких девізом були слова М. Вороного: “Серця кров і любов – все тобі віддати в боротьбі”. Вони йшли в бій “за рідний край, за нарід свій, за долю України”.
Я переконана, що душа кожного письменника ніжна, чутлива до народного горя. Він не може забути тих, кого катують, над ким знущаються. А тому цілком зрозуміла та величезна роль, яку відігравали й відіграють письменники в боротьбі за незалежність нашої України святої, нездоланної ніким і ніколи.
Тарас Шевченко! Великий Кобзар! Кожен його рядок пройнятий уболіванням за долю рідної землі, прагненням підняти на боротьбу за волю і незалежність одурений, покірний народ.
Шевченкове життя – зразок патріотичного служіння Батьківщині. Його поема “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм… моє дружнєє посланіє” – це твір, що заклав підмурок національної честі українців, бо втілює минуле, сучасне й майбутнє нації. Ця поема – своєрідна програма національно-культурного, соціального й політичного визволення України.
Поет вірить у незнищенність духовного потенціалу України. Наприкінці твору Т. Шевченко закликає українців обійнятися, брататися, щоб ожила справжня, велика і непорушна єдність національної родини, щоб тихий, ясний світ засяяв над Україною.
П. Куліш сказав про Шевченка: “Се вже був не кобзар, а національний пророк”. І дійсно, пророче звучать слова поета:
І забудеться срамотня
Давняя година.
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Ця поема – поетичний заповіт нам, нащадкам.
А Максим Рильський переконує й запевняє нас, що ніякий ворог не осквернить тієї землі, “що освятив Тарас своїми муками-ділами, що окрилив громовозвукими словами”.
Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця, нашого земляка Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо й нескорено проніс заклик:
Любіть Україну, як сонце любіть…
Його серце було сповнене любов’ю до України:
Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно,
Красуне, страднице моя!
В. Сосюра любив Україну, вірив у неї.
Україна… Вона й у серці Василя Симоненка. Прислухаюсь до мудрих слів поета, які звучать для мене, наче порада:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Слова ці будуть вічно жити в моєму серці.
Уже не один раз перечитую вірші Василя Стуса. Яку глибоку любов проніс поет у душі через своє коротке й важке життя! Він уболіває за рідним краєм:
Сто років мучених надій,
І сподівань, і вір, і крові
Синів, що за любов тавровані,
Сто сердець, як сто палахкотінь.
Василь Стус болісно переживає негаразди суспільні, політичні, моральні. Їх він сприймав як власне нещастя і недолю всього народу. Він уважав, що тільки тоді можна називатися Людиною, коли ти найчесніший, найпалкіший син або донька своєї землі.
Нещодавно в Україні була прийнята Конституція. Але яких зусиль, яких кривавих жертв коштувала нашому народові ця довгоочікувана воля!
Ми не можемо забути і Берестечка, і заслання Т. Шевченка, і заборону української мови, і розгромлену Коліївщину, і голодомор 1933-го, і розстріляне відродження 20-40-х років, і смерть цвіту нашої інтелігенції в брежнєвських концтаборах, і страшні дзвони Чорнобиля…
Я думаю, найкращим пам’ятником для тих, хто загинув за Україну святу, буде наше бажання будувати вільну незалежну державу. І для цього треба не тільки говорити про свою любов до рідної країни, а й самому працювати, віддавати всі свої сили.
Я вірю, що ми воскреснемо по-справжньому, бо світить нам пророцтво Тараса Шевченка: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. І буде наша Україна вільною, демократичною, багатою, незалежною країною, де не буде панів-недолюдків, що “правдою торгують”, або зневажають те, за що боролися наші предки – свою національну культуру, мову, звичаї, віру і традиції.
Український поет Федір Тишко запитує: “Як же нам жити на рідній землі, щоб… наша квітуча і щедра земля справді для людства раєм була?”
А далі читаємо відповідь:
За синєє небо,
За жовте колосся
Боротися треба,
Щоб краще жилося.