У напівтемній залі застигла напружена тиша. Погляди всіх глядачів спрямовані на яскраво освітлену сцену. І ось завіси розсунулась, відкривши глядачам співачку, одягнену в українське національне вбрання. Із насолодою слухаю чарівну українську мелодію. А вона дзвенить, переливається срібними тремтливими звуками цимбал, пробуджує у серці ніжним голосом сопілки солодкий смуток.
Чомусь спало на думку, що без музики, без пісні не змогли б існувати ні радість, ні кохання; люди не були б щасливими, добрими, ніжними.
Я не уявляю свого життя без
Коли я чую голос Ніни Матвієнко по радіо, зупиняюсь і слухаю пісню. Цей голос заворожує мене. Здається, що потрапляєш у чарівний світ, створений співачкою. Вона співає часто без музичного акомпанементу. На мою думку, це і робить її дуже близькою слухачам. її пісня – ніби розповідь…
Особливо мені подобається пісня про диких гусей, що летіли через гай. Довірливо звучить голос співачки. її слухаєш – і їй віриш. І милуєшся чарівним голосом.
Дивлюсь на обличчя слухачів, що поруч зі мною. На губах у всіх грає усмішка – музика зблизила людей. Пісня полонила їх.
Вона ж справжнісінька чарівниця. Пісня – то наша радість, наше натхнення.