Пацифізм російської літератури
Иль русский от побед отвык?
А. Пушкін
Щось не дуже віриться у пацифізм… Щоправда, не захлинається і захватом із приводу воєнних звитяг російська література, але пацифізм…
Здається, з самого початку ця література віддає перевагу миру. У знаменитій оді “На день восшествия на престол… ” Ломоносов понад усе ставить “возлюбленную тишину”, тобто відсутність звуків битви, війни. Мріє Пушкін про часи, “когда народы, распри позабыв, в единую семью соединятся”.
Гірко запитує Лєрмонтов:
Зачем?” Один із найліричніших віршів Нєкрасова починається словами “Внимая ужасам войньї… ” Я вже не казатиму про проповідь миру, яка є чи не провідною темою багатьох творів Льва Толстого, від “Козаків” і до “Війни і миру”, де війна прямо називається кримінальним злочином проти людини і людства. Автор доводить, що війна неприродне явище, що кожний учасник її повинен щось у собі перебороти, перш ніж стане професійним військовим. Так бачимо ми Ніколая Ростова у його перший
Так переоцінює своє життя на Праценському горбі і князь Андрій, розуміючи нарешті ницість поривань до воїнської слави. Війна, за Толстим, відбирає найкраще, що є в людстві, вона не санітар його, а гробар.
Виходячи переможцями із війни, російські автори не можуть забути про ціну перемоги.
І якщо це пацифізм, то дійсно, російська література просякнута цією ідеєю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)