Найбільшою проблемою для України є її діти. Тому наступним важливим мотивом для Євгена Маланюка стає мотив кволої нації, нації, не здатної стати ланкою, що з’єднувала б Бога і Україну. Цей мотив проходить через велику кількість віршів. Так само, як рідко зустрічаємо у творах поета слово “Україна”, так же рідко зустрічаємо “українець”.
Десь мудрим сном в архівах спали книги, Ми ж з них хіба палили цигарки Парусини, а напівпеченіги – Наш навіть сміх був хмурий і гіркий (“Псалми степу”)
Звідціль черкаська твоя малость
А так собі, еманація, гра – Дрижить протоплазмою без ядра. (“Історіософічне”) Але не слід забувати, що Маланюк – “трагічний оптиміст”. Плачучи над трагедією свого народу, він вірить у свій народ: Ти не загинеш, мій народе. Поет вірить і у прихід нової людини:
Бачу їх – високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми – Пристрасників висоти і слави, Ненависників тюрми і тьми. (“Ода до прийдешнього”) Нова особистість
У своїх поезіях Маланюк звертається до багатьох сильних постатей, яким притаманні риси справжніх провідників (Карл ХІІ, Наполеон, король Данило, гетьман Мазепа, Симон Петлюра). Поета хвилює: Як обернуть рабів в буйтури?
Залізо із землі зачать? (З “Варягів”) І часто він схиляється до того, що ланкою між Богом і Україною, поки не має провідника і мужньої нації, може стати поет. Своє життєве і політичне кредо Євген Маланюк втілив у збірці “Стилет і стилос”. В цій збірці автор вирішує для себе питання, що є вагомішим – зброя чи перо.
Поет – вчорашній воїн – міняє меч на перо, але в його руках стилос перетворюється на стилет. Так вийшовши з глухого степу, З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис На дикім камені століть. (“Біографія”)