Завжди, в усі віки, в усі часи, поети намагаються збагнути, усвідомити, у чому ж полягає призначення їхнього таланту, яким чином вони можуть примножити духовні здобутки свого народу. Образ народного співця не новий у літературі, він відомий ще з часів “Слова о полку Ігоревім”. В творчості ж нашого світоча Шевченка ця тема – одна з наскрізних.
Це той образ, який дав назву й першій збірці Тараса Григоровича, і подарував йому творчий титул, який зберігається у пам’яті вже численних поколінь українців. Окрім того, образ Кобзаря – народного
Де ж вперше з’являється цей образ кобзаря-співця? Вперше його було накреслено в поезії “Думи мої, думи мої…”, якою відкривався “Кобзар” Шевченка 1840 р. Проте повністю цей образ розкривається в баладі “Перебендя”. Саме завдяки цьому твору ми усвідомлюємо, що цей народний співець назавжди з народом. За словами Івана Франка – це “постать наскрізь реальна, живцем вихоплена з дійсного українського життя, вповні національна, типово українська в кожній деталі”.
Народний
У поемі “Катерина” образ співця здається епізодичним, неважливим, другорядним. Проте це лише на перший погляд, насправді ж саме через нього Тарасові Григоровичу вдається влаштувати зустріч батька із сином і звернути увагу читача на тему матері-покритки (“кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями”). Тобто кобзар – це не просто співець, він є голос народу, голосом національного сумління.
Шевченківський образ народного співця – є охоронцем народної пам’яті, він не дає забути нам про козацькі походи, про звитягу та лицарство козацької України. Народна пам’ять – вічна. Україна – незнищенна.
Про це нагадує нам Кобзар… Може, варто прислухатись?