Твір на тему: Моє відношення до Чацькому й Молчаліну

Комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму” являє собою реалістично написану найширшу картину життя Росії після Вітчизняної війни 1812 року. У багатій галереї образів, даних у комедії, майстерно представлені й чиновницький мир, і сановне дворянство, і люди, що дотримуються передових поглядів. У комедії порушені всі гострі політичні й суспільні питання того часу: про кріпосне право, про службу, про освіту, про дворянське виховання; знайшли своє відбиття спори про суд присяжних, про пансіони, інститути, про взаємне навчання, про цензуру й т.

п. Головним героєм комедії є Чацький.

У його образі Грибоєдов оспівав “саму блискучу епоху тодішньої Росії, епоху надій і піднесеної юності”, як говорив через тридцять років А. І. Герцен. Шацький виріс у будинку Фамусова, у дитинстві він виховувався й учився разом із Софією. Ми знаємо, що він людина утворений, займався літературною роботою, був на військовій службі, мав зв’язок з міністрами, три роки був за кордоном.

Перебування за кордоном збагатило Шацького новими враженнями, розширило його кругозір, але не зробило його шанувальником усього іноземного. Від цього низькопоклонства перед Європою, настільки

типового для фамусовського суспільства, Чацького охоронили властиві йому якості: справжній патріотизм, любов до батьківщини, до її народу, критичне відношення до навколишньої дійсності, незалежність поглядів, розвинене почуття особистого й національного достоїнства.

Вернувшись у Москву, Чацький знайшов у житті дворянського суспільства ту ж вульгарність і порожнечу, які характеризували її й у колишні роки. Він знайшов той же дух морального гноблення й придушення особистості, тому зіткнення Шацького з фамусовським суспільством було неминуче. Це зіткнення приймає поступово усе більше запеклий характер, воно ускладнюється особистою драмою Шацького – валять його надії на особисте щастя.

Комедія Грибоєдова говорить про гору людини, і горі це виникає від його розуму. Проблема “розуму” у грибоєдовський час була досить злободенної, і “розум” розумівся широко – як взагалі інтелігентність, освіченість, культура. З поняттям “розумний” зв’язувалося тоді подання про людину не просто розумному, але вільнодумному, про людину передових політичних переконань, носії нових ідей.

Палкість таких “розумників” оберталася в очах обивателів “горем від розуму”. Приклад тому – оголошення божевільним Чаадаєва. Молчаліна настільки привик до суспільством, у якому обертається, так хоче бути в ньому “своїм”, що перейняв багато манер, тон, звички його представників. Знаючи, що Шацького засуджують ті, кому Молчаліна служить, він дозволяє собі стосовно Шацькому поблажливо-заступницький тон.

У Молчаліна є певна програма дій, він треба їй, не замислюючись над тим, якими засобами можна досягти мети. “Помірність і акуратність” – от два “таланти”, які він ставить собі в заслугу.

Молчаліна не гидує заступництвом Фоми Хомича, Тетяни Юріївни, на службу дивиться як на засіб зробити кар’єру, він і Шацькому пропонує надійти так само: “Ну, право, що б вам у Москві в нас служити? І нагороди брати, і весело пожити?” Не соромлячись, він відкрито говорить, що не сміє свого перенести тому що в чинах він невеликих, тому “потрібне ж залежати від інших”. Повністю розкривається Молчалін в останній дії комедії. На свої відносини із Софією він дивиться як на засіб улаштуватися в житті, зображує закоханого, побоюючись тільки одного: як би Фамусов не довідався про їхні відносини. Особливо сильно звучить його самовикриття. У ньому – весь Молчалін, його мораль, принципи, яким він треба.

Його тон, і поводження міняються, коли він бачить, що Софія все знає про його підлість: принижується, ізвивається, як хробак, плазує в її ніг.

Молчалін прекрасно розуміє, що потрібно від чиновника, якщо він хоче зробити кар’єру. Усього три роки він на службі у Фамусова, а вуж встиг “три нагороди одержати”, стати потрібною людиною для Фамусова, увійти в його будинок. Тому Шацький, якому добре знайомий тип такого чиновника, пророкує Молчаліну можливість блискучої службової кар’єри:

А втім, він дійде до ступенів відомих, Адже нині люблять безсловесних.

У Молчаліна є всі дані стати згодом важливим чиновником: уміння прислужити впливовим особам, повна нерозбірливість у засобах для досягнення мети, відсутність усяких моральних правил. М. В. Гоголь писав про Молчаліну: “Молчалін… чудовий тип. Влучно схоплене ця особа, безмовне, низьке, в люди…” Ніж уважніше я вдивляюся в обличчя й вслухуюся в розмови героїв, тим наполегливіше встає переді мною питання: а чи не безсмертне ця комедія? Не про чи нашого сьогоднішнього життя вона? А можливо, і про майбутній?

Чому ж Молчаліна блаженствують на світі? Молчаліна процвітають там, де відсталість, користолюбство, культ низькопоклонства, кругова порука. Чим вище рівень розвитку нашого суспільства, тим повинні ставати Молчаліна, що прагнуть утертися в довіру, пристосуватися, прибудуватися до будь-якої обстановки.

Молчаліна вміють перефарбовуватися, їх важко розглянути, виявити, вивести на чисту воду.

От перед нами два чоловіки, що розуміють життя й своє місце в ній по-різному. Шацький розумний, утворений, але адже й простодушний, відкритий, наївний; Молчалин обмежений, але хитрий, спритний, потайливий. Перший відкрито висловлює своя думка, не боячись осуду інших; другий лабузниться, підлещується, але в душі погано ставиться до людей.

Кого зволіє фамусовське суспільство мати своїм другом? Звичайно, Молчаліна. А сучасне суспільство?

Я впевнена, що теж Молчаліна, інакше б на нинішніх “теплих містечках” перебувало більше гідних людей. Два характери, два типи поводження, два життєві шляхи… Яким шляхом повинен іти людина, щоб домогтися успіху, але й не покривити душею, не здійснити операцію зі своєю совістю?

Кожний з нас робить свій вибір сам, але допомогти в цьому можуть і такі прекрасні добутки, як комедія О. С. Грибоєдова “Горі від розуму”. Майстерність драматурга я бачу саме в тім, що він побачив і відбив загальнолюдській, непідвласні моді й часу явища. Відбив і змусив задуматися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Моє відношення до Чацькому й Молчаліну