Мотя – так звуть кролика, який живе в нашій квартирі. Його мені подарувала мама на день народження. До цього у нас жив хом’як Беня, він мешкав у просторій клітці. Одного разу я забула закрити дверцята, і Беня вийшов назовні. Треба сказати, що була весна, теплінь, клітка стояла на балконі, Беня спочатку мандрував по всьому балкону, а потім зник.
Я не хотіла вірити, що він міг впасти з третього поверху, але як ми не шукали хом’ячка, ніде не могли знайти. Ретельно оглянули і місце під балконом, де був затишний палісадник.
Ось тепер у клітці
А ось балкон для Моті був забороненим місцем. Навіть якщо б він і вийшов туди, з ним нічого не могло б статися. Я пильно дивилася за ним, коли він починав мандрувати квартирою.
Одного разу я сказала бабусі:
– Мені здається, що Мотя нудьгує.
– А давай, Тетяно, ми йому допоможемо знайти друга, – запропонувала бабуся.
–
– Та ні! – засміялася бабуся. – Двох ми не переживемо.
– То з ким дружитиме Мотя? – поцікавилася я.
– Ми зробимо іграшку, і теж кролика.
Ідея мені сподобалась, і незабаром ми взялися до роботи. Бабуся зробила ревізію у шифоньєрі, витягла фетрові і хутряні капелюхи і шапки, що давно вже вийшли з моди і тільки займали місце на полицях.
– їх ми і перетворимо на симпатичного кролика, – сказала бабуся.
Ми почали з того, що зробили викрійку, потім розпороли капелюхи і шапки і за цими викрійками зробили заготівки майбутньої іграшки.
Вся іграшка була з фетру. Спочатку викроїли вуха, між двома половинками кожного вставили тонкий поролон і вручну, товстою голкою (бо фетр – це цупка повсть) з’єднали заготовки, роблячи маленькі стежки. Потім у такий спосіб зробили лапки, тулуб. Щоб він набув потрібної форми, ми вклали усередину щільно згорнуту вату. З голівкою довелося довго попрацювати, щоб мордочка вийшла симпатичною.
З’єднали докупи заготовки, а зверху покрили справжнім кролячим хутром із шапки, що вже відпрацювала своє. Очами іграшки були маленькі темні опуклі гудзики, такий само гудзик вінчав і кінчик носа. Хвостик зробили також із хутра.
Назвали іграшкового кролика Фетром. Чому – і так зрозуміло.
Фетр розмовляв з Мотею моїм голосом. Він поважно сидів біля клітки і пильно дивився на Мотю. Мотя теж часто уважно дивився на Фетра, і мені здалося, що він залишився задоволений знайомством.
Фетр завжди сидів біля клітки. Одного разу мені зателефонували, я відвернулася на кілька хвилин, а коли знову поглянула на клітку, то побачила, що Мотя і Фетр сидять у клітці разом. Виходить, Мотя переніс Фетра сам.
Ми не стали забирати Фетра з клітки.
– Ось тепер у нас два кролика – Мотя і Фетр, – сказала бабуся.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)