Пройшло вже більше десяти років з того часу, коли завершилося XX століття, II тисячоліття… Я піду далі, в майбутнє, а ти назавжди залишишся тут, ти, кому пишу я цей лист. Я не знаю, хто ти, я не знаю, коли ти його прочитаєш.
Я не знаю навіть, реальна ти особа або лише плід моєї фантазії… Мені невідомо і те, як ти поставишся до цих рядків. Чи зрозумієш ти їх?
Адже з кожним роком відстань між нами буде тільки збільшуватися: я буду продовжувати подорож по стрімким водам часу, а ти назавжди залишишся в минулому.
Зміняться цінності, почнеться
Можливо, в моєму світі не буде книг, можливо, в ньому не буде спілкування. Можливо, він буде схожий на світ Рея Бредбері і Стівена Кінга. Але я хочу вірити, що залишаться ті цінності, які об’єднували і об’єднують людей.
Можливо, час поглине все, засмокче у свою чорну вирву, ретельно змете сліди того, що колись об’єднувало людей. Він вже зараз починає змітати, адже слова, які колись позначали велике
Дружба… Та чи це дружба, що була кілька століть тому? Світла, сповнена довіри. Зараз же майже завжди віддає гірким присмаком користі, нехай навіть самої невинної.
Любов… Що значить вона тепер? Що називають нею?
Де те самовіддане і ніжне почуття?
Так, з часом все змінюється. Змінюється суспільство, його світогляд, змінюються ідеали і кумири, скидаються старі і відновлюються нові ідоли. Але як би то не було, і дружба, і любов, і ненависть, і ревнощі, і жага помсти, і надія, і щастя, і віра залишаться.
Вони – ниточка, що проходить крізь століття і пов’язує нас. Адже в людині завжди існує непереборне бажання спілкуватися, і всі ці почуття – плоди спілкування, пофарбовані емоціями.
Я не знаю, зрозумієш ти хід моїх думок? Той, кому я відправляю у минуле ці рядки, кого я ніколи не побачу, але кому довіряю цю ниточку. У моєму часі вона стає все тоншою, і я боюся, що світ фантастики скоро стане нашим світом: спілкування з людьми замінять “черепашки” і телевізор, сімейна бесіда перетвориться на перегляд чергової мильної опери.
Я боюся, що насолода природою і вміння мріяти незабаром буде називатися божевіллям, а читання книг – одним з найгірших злочинів.
І зараз, ідучи в наступне тисячоліття, залишаючи в минулому свій лист до тебе, прошу: не допусти такого майбутнього! Я нічого вже не зможу зробити, але в твоїй владі змінити все це. Тому я залишаю тобі цей лист, цей заповіт.
Я не знаю, мій предок, чи прочитаєш ти цього листа, чи ні. Але мені хотілося б у це вірити. Сподіваюся, що коли ти прочитаєш ці рядки, то ще залишаться хоч крихти того, що об’єднувало людей. Збережи і відроди їх у минулому, змінивши тим майбутнє. Відроди дружбу, відданість, любов, віру, довіру, надію, навіть ревнощі і бажання помсти, навіть заздрість і відчай.
Збережи і відроди ці крихти для нас, а ми обов’язково збережемо їх для наших нащадків!
(2 votes, average: 4.50 out of 5)