Твір на тему: Чарівний світ природи лікує душу

Мабуть, у кожного з нас бувають у житті важкі моменти. З другом посварився, з батьками не можеш знайти спільну мову, у школі не все гаразд і, взагалі, життя іде шкереберть. Буває…

У такі хвилини, щоб заспокоїтись, хтось слухає музику, хтось вже вкотре дивиться улюблений фільм чи хапається за книжку, щоб хоч якось відволіктись від тяжких думок. Можна, звичайно, і валер’янових крапель собі накапати… Я ж намагаюся побути на природі: іду в парк, їду на річку чи в ліс.

Немає нічого прекраснішого за прогулянку осіннім парком. Ідеш собі, шурхотиш опалим листям, тиша навкруги… Той шелест огортає душу, заспокоює. Зупиняюся.

Наче все завмерло. Та ні. Ось вітер гойднув дерева, і вони, наче руки, простягли одне до одного гілки. І знову тиша… Ледь чутно прошурхотіла мишка під листям, білочка стрибнула з гілки на гілку – горішок впустила.

Аж дзвенить у вухах… І раптом різке вороняче “Кар-р-р” крає ту тишу. Аж здригнулася. “Де ти взялася?” – радісно провела її поглядом.

Якщо уважно поспостерігати, можна побачити як жовтий листочок відривається від гілки

і плавно, тихесенько, ледь погойдуючись, падає. Потім другий, третій… Вкривається земля листям, готується до зими.

Узимку – свої радощі. Якщо надворі мороз – ідеш собі, “похрумуєш” сніжком, весело він рипить під ногами. А дерева вкриті інеєм і стоять білі-білі, наче наречені, що зібралися під вінець.

Довкола, як у казці. Куди й подівся той поганий настрій! Усі негаразди здаються такими незначними, надуманими.

А якщо морозу немає, а снігу багато, можна згадати зовсім недалеке дитинство й зліпити снігову бабу. Задоволення неабияке!

Улітку можна вибратися на річку. Сидиш собі на бережку і дивишся на воду. А вона біжить-біжить… Хлюпає водичка об беріг, і той плескіт наче заколисує тебе. Незчуєшся, як і день промайне.

Глянеш – обрій зачервонівся, вже й сонечко сідає. А з іншого боку місяць визирнув. Так вони й зустрічаються щодня То їхня година. Ось уже й мошкара “активізувалася”.

Треба щось робити – або тікати, або багаття розпалювати, інакше загризе. Та це вже як ви вирішили. Якщо не багаття – мерщій додому!

Навесні найкраще їхати до лісу. І саме тоді, коли дерева вже вбралися листям; а то й зацвіли. Тоді життя у ньому просто вирує. Шум, гам. Пташки співають одна перед одною, аж захлинаються – то вони змагаються, хто краще пісню виводить.

Бджоли, джмелі гудуть – у них своя пісня і своя робота.

На серці – тиша і спокій. А ще – вдячність за цю красу і за зцілену душу. Ось вони, найкращі ліки – природа, що оточує нас…


Твір на тему: Чарівний світ природи лікує душу