Іван Петрович Котляревський народився у родині дрібного дворянина, який служив звичайним канцеляристом у магістраті Полтави, 9 вересня 1769 року. Дитячі і шкільні роки Івана Котляревського минули там же, у Полтаві, в обстановці, дуже близької до сільської, серед мальовничої природи Ворскли. Тогочасна Полтава спочатку була невеличким полковим містечком, а з 1769 року стала одним з повітових центрів Харківської губернії.
Лише коли було утворено Полтавську губернію, з 1802 року місто почало впорядковуватися і зростати.
Певних відомостей про
У період з 1780 по 1789 роки Котляревський навчався у Полтавській духовній семінарії.
Не закінчивши повного курсу, у 1789 році І. П. Котляревський кидає навчання у семінарії. Це природно, адже хлопець був жвавим і життєрадісним, його ніяк не приваблювала кар’єра у церковній сфері. Після семінарії він служив у різних полтавських канцеляріях, а пізніше вчителював у поміщичих родинах, здебільшого
Саме в цей час І. П. Котляревський починає працювати над поемою “Енеїда”.
Більше десяти років, з 1796 по 1808 рік Котляревський перебував на військовій службі. Сіверський полк, у якому служив Іван Петрович, під час російсько-турецької війни входив у склад російської армії і приймав участь у задунайському поході 1806-1807 років. За сумлінне виконання дипломатичних доручень та виявлену у боях хоробрість Котляревський отримав декілька нагород і чин капітана. Незважаючи на тяжкі умови військової служби, митець не відмовився від творчості.
Свідченням цього може бути “Пісня на новий 1805 рік князю Куракіну”, яку Котляревський написав у 1804 році.
Слід зауважити, що вже на початку XIX століття І. П. Котляревський був достатньо відомим письменником, більшість українців знали його як автора яскравої і нехарактерної для тогочасної української літератури поеми “Енеїда”. Перші три частини цієї поеми з’явилися спочатку у 1798, а потім у 1808 році і були надруковані навіть без відома автора. Незважаючи на те, що сам Котляревський був дуже незадоволений діями конотопського поміщика Максима Пурпури, який, проживаючи у Петербурзі, без дозволу поета надрукував “Енеїду”, але дивлячись з височини століть, ми повинні бути тільки вдячними людині, завдяки якій читачі отримали змогу оцінити цей видатний твір І. П. Котляревського.
Крім офіційного видання, поема “Енеїда” швидко поширювалася у вигляді численних переписів.
Після відставки і невдачі влаштування у Петербурзі І. П. Котляревський повертається у Полтаву і з 1810 року займає посаду наглядача в полтавському Будинку для виховання бідних дворян.
У 1812 році, після початку Вітчизняної війни Котляревський займався формування 5-го козачого українського полтавського полку. Він не брав безпосередньої участі у бойових діях, але навіть після розгрому армії Наполеона він виконував військові доручення. У 1813 році Котляревський їздив з депешами у Дрезден, де на той час розташовувалася ставка російської армії, потім двічі відправлявся у Петербург і у 1818 році з військовим дорученням побував у Кременчуці.
Повернувшись після виконання військових обов’язків у Полтаву, І. П. Котляревський з головою поринув у театральну діяльність. Він з задоволенням приймав участь у влаштуванні любительських вистав, сам виконував багато, здебільшого комічних, ролей, граючи в популярних в той час п’єсах Княжіна. У 1816 році Івана Петровича призначають директором Полтавського театру.
Зустрівшись одного разу з актором-кріпаком Щепкіним, який виступав на гастролях у Полтаві в складі трупи Штейна, він одразу розуміє, наскільки талановита людина перед ним. І. П. Котляревський близько сходиться зі Щепкіним, а потім допомагає викупити його з кріпацтва.
В цей же час Котляревський не забуває про творчість і пише п’єси “Москаль-чарівник” і “Наталка Полтавка”, які вже у 1819 році з успіхом йдуть в українських театрах. Не проходить задарма і спільна його діяльність зі Щепкіним, яка тягнеться протягом чотирьох років – з 1818 по 1821 рік. За цей час Полтавський театр стає кращім в Україні і про нього швидко поширюється добра слава.
У ці роки І. П. Котляревський був дуже обізнаний з культурним і мистецьким життям України, адже підтримував досить тісні зв’язки з багатьма науковцями, журналістами і письменниками. Він прекрасно розбирався в українській етнографії і фольклорі, не менш добре знав більшість українських пам’ятків старовини. Іван Петрович надавав багато допомоги етнографам і вченим-історикам – В. Пассекові, І. Срезневському, Б Бантишу-Каменському, автору багатотомної “Історії Малої Росії”. У 1821 році Котляревський отримав звання почесного члену “Вільного товариства любителів російської словесності”.
В останні роки свого життя І. П. Котляревський постійно залишається у Полтаві, а у 1782 році займає посаду попечителя “богоугодних закладів”, як в той час називалися богадільні, притулки і лікарні. У 1835 році Котляревський залишив службу через хворобу і вийшов у відставку. В цей час він мало виходив з дому, але його не забували і безперервно відвідували знайомі і друзі. Перед смертю Котляревський надав “вільну” останнім двом родинам своїх кріпаків і роздав бідним майже усе своє майно. Помер Іван Петрович Котляревський 29 жовтня 1838 року.
Виявляючи свою глибоку пошану великому поетові, письменникові, драматургові, громадському діячеві і гуманній, щирій та простій людині, на похорон зійшлося майже все населення Полтави. З часом на його могилі вдячні земляки спорудили пам’ятник, який являв собою колону з позолоченим хрестиком, що спиралася на чотирьохкутний постамент з надписом на мідній дошці: “Майор І. П. Котляревский, сочинитель “Энеиды на малорусском наречии”. На шістдесят п’яту річницю з дня смерті митця у Полтаві було відкрито пам’ятник першому класикові української нової літератури, який був виконаний відомим скульптором Л. В. Позеном.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)