“Енеїда” Івана Котляревського – енциклопедія українознавства
І. П. Котляревський – основоположник нової української літератури. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут як в лірико-драматичних творах, так і в гумористично-сатиричних (“Наталка Полавка”, “Москаль-чарівник”, “Енеїда”).
Поема “Енеїда” – травестійно-бурлескна. Травестійними називаються твори, у яких на підгрунті відомого сюжету письменники
З опису пекла і раю ми дізнаємося про типовий склад тогочасного українського суспільства:
Були невірні й християни,
Були пани і мужики,
Була тут шляхта і міщани,
…Були і штатські, і воєнні,
Були і панські, і казенні.
Були миряни і попи.
Зі згадуваних у тексті поеми подій легко довідатися про окремі моменти з історії України. Так, Сивілла говорить, що “при Шведчині я дівовала”,
Зі скульптурно-живописною виразністю відображує 1. Котляревський зовнішність, характер, мораль українців. Перед нами запорізькі козаки постають такими, якими вони були як за внутрішніми особливостями характеру – самовідданими, героїчними, здатними віддавати життя за рідну землю, але часом і п’яницями та бешкетниками, – так і за зовнішніми:
Щоб голови всі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлікоть би торчав…
Згадує автор подробиці організації і вигляду козацького війська:
Так славнії полки козацькі, Лубненський, Гадяпький, Полтавський,
В шапках, було, як мак, цвітуть. Пошили сині всім жупани, Наспід же білії каптани, – Щоб був козак, а не му гир.
Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороди за добро (у пеклі – несправедливі пани, здирники).
Створюючи образ народу України, автор перелічує, наприклад, найхарактерніші для тих часів імена (24 імені!).
Не могла пройти повз увагу автора і народна творчість. Троянці:
Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорізьких… Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ…
А яка ж пісня чи танець без музики! Отож ми бачимо типові національні музичні інструменти: бандуру, сопілку, дудку тощо.
Фольклор – невід’ємна часина культури. Часом ми відчуваємо в поемі відлуння народної казки. Так троянці дарують Латину чоботи-скороходи, Аматі – скатерку-самобранку, Лавінії – килим – самольот, Сивілла має хатинку “на ніжці курячій”.
Близька до народного фольклору і мова. Тут звучать прислів’я та приказки (“і все на ус собі мотала”, “не розглядівши, кажуть, броду, не лізь прожогом перший в воду”, “хто чим багат, то тим і рад”), сталі епітети і “крилаті вислови” з народної мови (“кричав, як в марті кіт”, “бісиків пускать”, “аж поза вухами лящало”, “ніхо з уст пари не пускав”).
Пророцтва, ворожіння, прокльони – це теж частина народної творчості. Ось як Дідона проклинає Енея:
“Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами. Щоб враг побрав вас всіх гульвіс, Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли…
Піп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливість тодішнього менталітету.
Котляревський розповідає нам і про звичаї, розваги, про всі оті досвітки, вечорниці, сватання, колядки, кулачні бої, ігри:
І у панаса грати стала…
Тут інші журавля скакали,
А хто од дудочки потів.
І в хрещика, і в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута.
В хлюста, в пари, в візка іграли
І дамки по столу совали…
Цікаві відомості про життя прадідів дають описи побуту тих часів. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплія, рубель, ціп, або квачі, помела, макогони, якими користуються герої поеми. Зображується і посуд – полив’яні миски, кленові тарілки; для напоїв використовували: “барильця, пляшечки, носатку, сулії, тикви, баклажки”.
Згадується і про вживання лікарняних рослин.
Можна довідатися з поеми і про тодішні “транспортні засоби”: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладні.
А як цікаво нам дізнатися про те, що їли і пили наші предки! Так у Дідони вживали:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубці, путрю, квашу. І
З маком медовий шулик.
І кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і кал ганку.
Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дідон и Ганна: “В червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фаналевій, в стьожках, в намисті…”
Еней одягає “штани і пару чобіток, сорочку і каптан з китайки, і шапку, пояс з каламайки, і чорний шовковий платок”. Так само змальований в українському стилі одяг Дідони, Венери, Юнони, навіть машталіра, що править кіньми Венери.
Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої Вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)