Родовідна пам’ять – явище в українському побуті унікальне. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна. Пам’ять про своїх предків була природною потребою.
Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов’язком. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали людьми без роду-племені. “Якщо позабудеш стежину до хати,
Яку дитинчам
Це па-м’ять про тих, хто творив історію, з кого треба брати приклад. Дід – це жива мудрість, неписана історія нашого народу. А досвід, отриманий у спадок від своїх бабусь, залишається золотим набутком на все життя. Ще змалечку ці мудрі вчителі виховували у дітей любов до рукоділля, господарських навичок. Споконвіків у нашого народу це було традицією, сталим неписаним законом.
Нерідко
А, повернувшись, чоловіки вимушені були обробляти ниви, чумакувати, ходити в найми. Одначе батьків приклад, батькове слово, наказ були законом, нормою виховання. Адже діти, особливо хлопці, намагаються “робити з нього життя”. Особливо це стосується навичок працелюбності.
Поняття про щастя, добро і ласку нерозривно пов’язано у нас із образом найдорожчої людини – матері. Коротке це слово – мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Ціле життя з її серця б’є великим невичерпним джерелом безкорислива любов до своїх дітей.
Ціле життя – приклад це терпіння, безмежної самопожертви, пробачення провини. Батько й мати подарували тобі життя і живуть для твого щастя. Бережи їх здоров’я і спокій. Не завдавай їм болю, прикрощів, страждань.
Усе, що дають тобі батько й мати, – їх праця, піт, втома. Умій поважати працю батьків. Найбільше щастя для батька й матері – твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – старанне навчання.
Принось у дім радість, оберігай щастя своєї сім’ї.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)