Три дні і три ночі з самотністю

Я сидів в машині і курив сигарету за сигаретою. Тільки дим допомагав мені забутися. Я поринав у спокій, хоча останніх три дні і три ночі серце вискакувало з грудей. Я би міг себе запитати : “Чому все так?”. Але не буду.

Я не знаю відповіді на це запитання. Я просто пливу за течією, не розуміючи що, як і куди. А для чого? Мене все влаштовувало і так.

Мене покинуло кохання. Пішло. Напевне не повернеться. Його замінила САМОТНІСТЬ.

В неї були сірі глибокі очі. Я таких ще не бачив, вони мене пробирали наскрізь. Ми сиділи вечорами і грали в карти.

Вона

чомусь постійно програвала. Може навмисно. Умовою гри було те, що хто вигравав мав змогу задати 3 запитання про особисте життя. Удача була до мене щедрою!!!

Усі три вечори я вигравав і отримував всі відповіді на свої запитання. Виявляється я багато чого не знав, дещо просто не розумів, а на дещо взагалі закривав очі. Мене хвилював тільки “Я Коханий”, все оберталося навкруг мене.

Самотність пояснила, що це неправильно. Але мені було все рівно. За мене завжди все вирішували і робили. Я звикнув до цього.

Став безпорадним. думав, що переклавши свої проблеми на плечі Кохання, стану незалежним. Але прогадав.

Йому просто набридло жити з “хлопцем у спідниці!”. Останньою фразою його було : “Будь чоловіком”. Я зробив вигляд, що не почув і перепитав, а воно тільки гримнуло дверима.

Пішло. Ні алкоголь, ні сигарети вже не допомагали. Біль затихав, але совість не спала навіть в ночі. Прикро визнати, але я перетворився на “овоч”. Розпочалося моє безхарактерне існування.

Третій день підходив до завершення. Самотність сиділа на кухні і пила каву. “Тяжкий ти випадок, на жаль, я тут безсила. Ти отримав відповіді, пора ставати дорослим… ” І вона пішла, тихо закривши за собою двері. Я знову залишився сам.

Якраз настала північ… Я глянув на годинник, почалася 4 доба мого забуття. Наступний тиждень я ніде не виходив, нікого не бачив, ні з ким не розмовляв.

Вирішив розібратися в собі. Колись же потрібно це зробити, або хоча б спробувати навчитися. Задзвонив будильник і я прокинувся.

На годиннику була 5.00 ранку. Я спробував встати, але не зміг. Я відчув легкість і все навкруги стало рухатися. Я піднявся над своїм тілом, побачив його зверху.

Хотів крикнути, але голосу не було. “Я помер”… . “Привіт”, – почув я позаду. Там сиділа Самотність. “Тобі давали шанс, ти не скористався ним, не навчився насолоджуватися життям.

Це вже кінець. Пора. Я зачекаю.”

Такого повороту я не очікував. Що ж!!! Нехай буде так.

Я не звик боротися. Все пізнається в порівнянні. Прощайте!!! Не повторюйте моїх помилок.

Поки боретеся – доти живете… До прози Надії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Три дні і три ночі з самотністю