Вийшов якось невеликий горностай на своє перше полювання. В тундрі – нема нікого, сама трава, та каміння, та мох. Коли це бачить – з нірки стирчить маленький хвостик. Підбіг до нього горностайчик і схопив.
А це був мишачий хвостик. Горностайчик цього не знав, тож і питає:
– Ти чий?
– Я – травчин хвіст.
– Я тебе з’їм.
– Е ні,- каже хвостик,- я рослина, а горностаї траву не їдять.
– А я тебе однаково з’їм, хоч ти й рослина,- каже горностай-чик Амиклюхак.
– З тебе вся тундра сміятиметься,- умовляє мишка.
– Хай сміється, а я тебе все одно з’їм.
Бачить мишка – кінець їй прийшов, та ще від такого малюка! Вирішила вона перехитрити маля.
– Гаразд,- каже,- хай так і буде. їж мене, тільки спочатку свій хвіст від землі відірви: він приклеївся.
– Як приклеївся? Брешеш ти!
– А ти поглянь, сам побачиш.
Оглянувся на свій хвіст горностайчик, а мишачий хвостик з мишкою у нірку шмигнув.
Довго заглядав у нірку мисливець,- не зміг зрозуміти, де подівся травчин хвіст!..
А ти здогадався?