Існує безліч літературних творів, які за тих чи інших причин можна називати трагічними. Люди сприймають їх відповідним чином: переймаються почуттям жалю до тих, хто страждає, починають більшою мірою цінувати власне комфортне життя і розмірковують про ті труднощі, з якими колись довелося зіткнутися іншим людям. Однак, як не крути, але є твори, які можна називати особливо трагічними.
Як мені здається, такий жанр дуже добре вдався Григіру Тютюннику. Зокрема, дуже трагічним є його повість “Климко”.
Війна – це страшне явище в існуванні
Розказано про їх проблеми і неприємності, які можна називати просто катастрофічними. Люди втрачали своїх рідних і близьких, були змушені покинути рідний дім. Більш того, загибель могла спіткати кожного без винятку буквально в будь-який момент.
Повість показала безліч таких трагічних прикладів розвитку людських доль.
Однак, як не подивися на цю проблему, все-таки доводиться зробити висновок, що різні люди
Втім, в кінцевому підсумку, як би не старався Климко, він все одно не зміг вижити, що і було показано автором у кінці повісті. Звичайно, образ Климка є дуже трагічним, я думаю, саме в ньому і полягає трагізм всієї цієї повісті.
На закінчення можу сказати, що трагізм цієї повісті розкривається в кількох аспектах. По-перше, показано, як важко живеться людям під час війни, з якою кількістю благ, рідних і близьких серцю людей доводиться розлучитися. По-друге, показана важка доля головного героя, який прагнув до виживання, робив усе, щоб вижити, проте врешті-решт йому це все-таки не вдалося.