Трагізм образу матері у поемі Тараса Шевченка “Наймичка”
Важка доля народу завжди була провідним мотивом творчості Тараса Шевченка. Неодноразово звучав і мотив оспівування образу Матері, який втілював для нього й рідну матір, і Україну. Тож немає нічого дивного, що серед його творів з’явилася поема “Наймичка”, де розкриваються водночас обидві ці теми.
Важливість образу матері-страдниці, що усе своє життя віддає заради щастя сина для самого поета підтверджує й те, що він пізніше пише повість з тим самим сюжетом і тією ж
Сюжетні передумови твору перекликаються з іншою його поемою – “Катерина”. В обох йдеться про жінок, що народили синів-безбатченків, але якщо в “Катерині” увага автора зосереджується на соціальних причинах трагедії, то “Наймичка” присвячена висвітленню тих людських якостей, що дозволяють протистояти обставинам. Катерина гине, лишаючи Івася напризволяще, Ганну рятує її материнське покликання.
Соціальний аспект відходить ніби на другий план, розглядається як обставини, за яких Ганна вимушена до останньої хвилини життя мовчати про те, що саме вона є матір’ю Марка, підкинутого подружжю
І в житті, і в літературі нам неодноразово траплялися приклади материнського героїзму. Але вчинок Ганни – незрівнянний.
Заради власних дітей матері здатні здійснити подвиг, віддати своє життя – але де раніше ми чули про жінку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гідне місце під сонцем?
Справжня материнська любов завжди безкорисна, але усе ж таки зазвичай вона чекає на одне – взаємність. Це природно, коли матір любить дитину, а дитина любить матір. Любов дитини – єдина плата, на яку чекають матері. Але Ганна приносить у жертву навіть можливість взаємності. Доки вона мовчить, жодна людина в світі не назве її сина байстрюком.
Мовчання є єдиною запорукою його успіху в житті, і мати це дуже добре розуміє. Більше того, коли Марко, не здогадую чись про те, ким є насправді наймичка, починає ставитися до неї як до рідної людини, вона лякається:
“За що вони мене люблять?
За що поважають?
О боже мій милосердний!
Може, вони знають…
Може, вони догадались…
Ні, не догадались;
Вони добрі… “
Вона нічого не робить, щоб збудити у серці сина зустрічне почуття, але, мабуть, її любов сама собою настільки велика, що повністю сховати її Ганна не може, тому почуття не лишається без відповіді. Марко та Катря, його дружина, ніби мимоволі починають любити Ганну, порівнюючи її подумки саме з матір’ю.
Тричі наймичку у Київ
Катря провожала,
Так, як матір.
Коли Ганна повертається з поїздки, Катерина умиває їй ноги – до звичайної наймички такої пошани ніхто б не виявив. Марко привозить їй дорогі подарунки.
А наймичці на очіпок
Парчі золотої
І червону добру хустку
З білою габою.
Усе це відбувається невимушено, зовні здається у стосунках між матір’ю та сином досягається своєрідна гармонія, але таємниця не дозволяє усе ж таки Ганні бути цілком щасливою. Помираючи, вона зізнається у тому, що саме вона є справжньою матір’ю Марка. Але хто зна, можливо цього зізнання йому саме й не вистачало – воно викликає у нього справжній шок:
… Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матері –
А мати вже спала!
Так, найперше, що він робить – кидається до матері. Якою щасливою була б Ганна, якби встигла побачити його реакцію! Та вже пізно…
Так змальовує Шевченко вищий прояв материнської любові – віддати заради дитини усе, собі не залишити ні краплі.
І хоча про соціальні причини відверто нічого не сказано, трагізм викликаної ними ситуації говорить сам за себе, і мовчазне засудження існуючого устрою, за якого жінка-матір вимушена ховати правду до останнього подиху, виявляється чи не сильнішим, ніж у тих творах, де про нього говориться відкритим текстом.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)