Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі “Маруся Чурай” – IІ варіант ЛІНА КОСТЕНКО

11 клас

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЛІНА КОСТЕНКО

Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі “Маруся Чурай”

II варіант

Важко згадувати трагічне минуле українського народу. У пам’яті чомусь звичайно залишаються приємні спогади, а не часи кривавих баталій, голоду та фатальної безвиході. Але це наша історія, тому її треба згадувати, щоб відчувати відповідальність за рідну землю, за її чарівну природу, за її міста та села.

Пам’ятає історію свого народу велика українська поетеса Ліна Костенко,

тому і написала роман у віршах “Маруся Чурай”.

Боляче стає на душі, коли ти бачиш байдужість людей, відчуваєш, що їм зовсім не хочеться боротися за рідну землю. Але стає ще страшніше, коли люди відчувають свою непотрібність рідній Батьківщині, коли поряд з ними живе смерть і забирає з собою щодня багатьох і багатьох. Маруся, мандруючи з дяком по шляхах української землі, дивувалася, чому тепер люди не відчиняють двері, не пускають до себе у хати; чому стільки чоловіків та жінок ночують на цвинтарях і на них же помирають від голоду.

Бачили вони біля якогось лісу напівживих людей і з запаленими свічками.

Це були прибульці з Волині, які, вірогідно, втікали від голоду. Але смерть наздогнала їх у дорозі. Оце і є справжня історія України.

Вона написана кривавими чорнилами на червоній, заюшеній землі. Як зауважив дяк:

Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом, шаблею, мечем,

Піснями і невільницьким плачем.

Важко уявити, якою вона була, наша історія. Важко уявити, як “три дні, три ночі Київ пломенів”, як здригалися від заграв люди, як боляче було українській землі. Усе вона винесла, до усього звикла. А довелося їй побачити немало образ, довелося багато плакати кривавими сльозами.

Панували тут і монголо – татари, і половці; пам’ятаєш ти і ганебні роки правління князя Витовта, і володарювання чужого короля Сигізмунда. Так, українська земле, ганебні для тебе спогади ятрять душі твоїх синів і дочок. Тобі не звикати до багатьох років поневолення та образ:

Минулих літ великодні мертвецькі

Тебе густим мовчанням облягли…

Звільнившись з пут однієї неволі, ти опинялася в інших путах, щоразу більш ганебних, більш кривавих. Навіть власні діти хотіли заюшити тебе кров’ю. Пам’ятаєш Ярему, який “запріг тебе в ярмо”?

Та варто тільки подивитися на тебе очима багатостраждальної твоєї дочки Марусі Чурай, щоб зрозуміти, що й тепер тебе мають за наймичку, незважаючи на твою колись таку дивовижну красу. Навіть Київ втратив свою колишню велич:

Оце мій Київ, це моя вітчизна.

Залиті кров’ю київські вали.

Ой, люди, люди, Божа подобизна,

До чого ж ви цю землю довели?!

Маруся Чурай слухає розповіді мандрівного дяка про свою Батьківщину, і щемить у неї серце від несправедливості, від образи за неї. Адже як можна так занедбати рідну землю, як можна було щоразу віддавати її на поталу, на розправу ненависним ворогам? “Позаростали рутою руїни”. Так, руїни позаростали, але чи заросли серця вірних патріотів від болю за Батьківщину, чи не ллється з них гаряча кров образи? Як не хочеться бачити свою рідну землю “під’яремною”, як не хочеться, щоб на ній панували якісь ляхи чи половці. Але ще гірше, коли зневажливо до тебе ставляться твої власні діти.

Тільки Богдан Хмельницький відчув твій біль і став на твій захист – “всі кайдани розірвав Богдан”.

Нехай йде облога Полтави, нехай ненависні ляхи намагаються поневолити Україну, але справжні патріоти рідної землі розуміють, що їм це не вдасться зробити. Український народ стане на захист Батьківщини, навіть зовсім ще юні хлопці, такі, як сімнадцятирічний наймит Лесько. Їм нічого втрачати, хіба що свободу рідної землі. Тому і стоятимуть вони до кінця, щоб нарешті відчути вільний дух, щоб підняти корогви, показавши усім загарбникам: Україна жива і житиме завжди, доки живуть люди, здатні боротися за її волю, за її щастя, такі, як Богдан Хмельницький та його вірні козаки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі “Маруся Чурай” – IІ варіант ЛІНА КОСТЕНКО