“Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя”

Се любов моя плаче так гірко…

(Іван Франко)

1896 року побачили світ лірична драма Івана Франка “Зів’яле листя”, психологічний роман Ольги Кобилянської “Царівна”; тоді ж Леся Українка написала свою першу новітню драму “Блакитна троянда”. Усі ці твори об’єднував глибокий психологізм – прагнення збагнути й пояснити найтонші порухи людської душі. Так відгукнулася наша література на нову естетичну концепцію європейського мистецтва, що зросло з філософії Ніцше й Шопенгауера.

Та корені “Зів’ялого листя”

значно глибші – вони сягають літератури Відродження й доби романтизму. Літературознавці зіставляють Франкове “Зів’яле листя” зі “Стражданнями юного Вертера” й “Фаустом” Гете. Та й см поет не заперечував певного зв’язку своєї ліричної драми з цими творами: на це безпосередньо вказує авторська передмова до першого видання, яка закінчується словами великого Гете: “Будь мужньою людиною й не йди моїм слідом”.

Комусь, можливо, спаде на думку, що страждання й сумніви ліричного героя “Зів’ялого листя”, внутрішній драматизм його шукань, суперечність характеру та світогляду

були не зрозумілі тогочасним українцям. Чи на часі, мовляв, песимізм, хвороблива розчуленість у літературі, коли ід сумнів ставиться сам факт її існування, коли здійснюється немилосердний наступ на національну мову й освіту та, врешті, права цілого народу? Цікаві спогади щодо вражень української інтелігенції, зокрема галицьких гімназистів, від нової книги Івана Франка залишив Богдан Лепкий. “Ці вірші, – писав він, – були найщиріші й найкращі в світі, такі гарні, що нічого гарнішого й бути не може.

Читали ми їх з найвищим захопленням…”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя”