“Щастя своє я бачу в тому, – писав Михайло Стельмах, – що душа щодня засівається добрим народним зерном”. І цей врожай душі письменник щедро переносив у свої твори, про що промовисто свідчать їх назви – “Кров людська – не водиця”, “Правда і кривда”, “Хліб і сіль”, “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір”, “Чотири броди”. Народну мудрість письменник не просто знав, а визбирував у народі, народу і повертав, дбаючи, щоб час, у якому жив, був не розкрадачем селянської етики, поезії, моральності, а їхнім збагачувачем.
У
У центрі твору образ Марка Безсмертного. Головний принцип Марка – жити для людей, навіть якщо це йде на шкоду власному добробуту. Запеклі вороги визнають вищість цієї людини.
Так, “викрутень” Безбородько згоден, що “Марко, хай би він горів, господарює ліпше”. Проте справжня міра героя відкривається лише глибоким натурам, здатним розгадати закони життя; знаходячись у центрі світобудови, Марко, як це добре відчуває Степанида, “рухає колію історії”.
Михайло Стельмах показує Марка людиною
Він бачить “красу вечорового сяйва”, “несказанної краси небо”, “красу дня” – всю “немеркнучу красу рідної землі”. Красива людина, яка працює на землі. Для Марка Безсмертного селянин – соняшник. На життєвому шляху кривди, немов змовляючись, одна перед одною постають перед Марком. Причому, як у казці, одна гірша за іншу.
Марко перемагає скрізь – чи силою духу, чи хитрістю, чи крайньою щирістю, чистотою помислів. Деякі з цих перемог викликають в уяві фольклорну поезію. Де правда завжди перемагає.
Ось до Марка, що поранений у пекельному бою з гітлерівцями, приходить у видінні смерть і називає його відповідно до народнопоетичних мотивів Проклятим. Та Марко з цим не погоджується, він вступає в суперечку зі смертю: “Час мій не вийшов, бо я ще не наорався, не насіявся, не налюбувався землею, не нажився”, Перемагає жага життя, любові до нього.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)