Тирада

Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої віртуозної фрази:

Прийти… І, сівши на ослоні,

Дивитись мовчки у вікно,

Як сутінь випила долоні

І криє сірим полотном

Міських дахів нерівний профіль,

Габу

вихлястих хідників,

Щоб все це викувать у строфи,

В химерні лінії рядків

І, надіславши до редакцій

Той витвір нервів і речей,

Чекать на біль нових реакцій,

На біль недоспаних ночей (Д. Фальківський).

Здебільшого Т. вживається для позначення велемовних реплік, часто перейнятих пафосним надлишком (фрагменти міркувань Малахія Стаканчика з драми М. Куліша “Народний Малахій” про утопічну “голубую даль”). Надуживання Т. спостерігається і в сучасній прозі (Є. Пашковський, В. Медвідь, Оксана Забужко та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)
Тирада