Тирада (фр. tirade, від італ. tirare – тягти) – довга фраза, велемовна репліка, монолог пафосного характеру. У французькому віршуванні – строфа, в якій рядки пов’язувалися спочатку одним асонансом, пізніше – моноримою. В українських думах Т. означає мовні періоди обсягом від двох до восьми рядків, об’єднані римою. Трапляється вона і в сучасній поезії у вигляді довгої віртуозної фрази:
Прийти… І, сівши на ослоні,
Дивитись мовчки у вікно,
Як сутінь випила долоні
І криє сірим полотном
Міських дахів нерівний профіль,
Габу
Щоб все це викувать у строфи,
В химерні лінії рядків
І, надіславши до редакцій
Той витвір нервів і речей,
Чекать на біль нових реакцій,
На біль недоспаних ночей (Д. Фальківський).
Здебільшого Т. вживається для позначення велемовних реплік, часто перейнятих пафосним надлишком (фрагменти міркувань Малахія Стаканчика з драми М. Куліша “Народний Малахій” про утопічну “голубую даль”). Надуживання Т. спостерігається і в сучасній прозі (Є. Пашковський, В. Медвідь, Оксана Забужко та ін.).