Тереза скорочено – Сергій Жадан

1 Пізній нехитрий Божий маневр – Місяць росте, наче плід у шлунку. Серпень, чіпкий, попри те, що мине, Впевнено згущує фарби в малюнку. Теплі циклони, мов слід поцілунку, Гоять природи розхитаний нерв. […] Мов сновидіння на кінчиках вій, Передосіння Східна Європа Нині застигло німує, і твій Голос приходить, ніби хвороба Крізь непричинені кимось ворота, Легко, мов пошесть або суховій.

Бачиш сама, що чекає за цим – Наші дерева, недбало убрані В чорного неба масний антрацит, Наші водойми, відкриті, мов рани, Нас роз’єднали. Замкнуто брами.

Висне повітря, мов зібганий цинк. 2 Врісши у світ, що сльозивсь на очах, Ми не вважали наслідки рішень Чимось аж надто важливим. Свіча Наша горіла солодше й скоріше.

Ми володіли доволі не гіршим Проміжком часу, котрий навчав Переступати власний поріг, Гаяти день на майданах провінцій, Жити під небом, що дише вгорі Тепло і часто, як дихають вівці. Ми розумілись на нашому віці, Мов на таємній і рідкісній грі. Стрімко, мов подих на рівні грудей, Вранішні стигми, планети і числа – Плинне знання, що повільно веде Вглиб, потаємна коштовна Вітчизна Нашого співу, що тане, і де Місця не стане сказати: “Пречиста, Зглянься на

зимні душі й тіла”. Камінь холонув, вітри зачастили. В темний пісок поступово стекла Перша роса.

Нам не завжди щастило. Поміж заводи й військові частини Швидко відходять рештки тепла. З Зрідка гортаєш чернетки, в яких Тісно й строкато – сходи, вітальні, Двері будівель, бруківки в’язких Вулиць.

Помірно-континентальний Клімат країни. Солодка ментальність перших Поселень. Світлі мазки […] Все, що миналось, і все, що всотав – Мапи держав, ворожіння на слові, Стоси листів, повітові міста, Зібраний епос, важка промисловість, Вся анатомія, чесність і совість, Вся переповненість, вся висота. 4 Падає сніг. Засинає лоза.

Тонко ступивши на трави і ріки, Бог роздивляється, як зіслиза В урвище степу обрис шуліки. З Божого ока, зім’явши повіки, – здібний пластун – виповзає сльоза. Вранці, без розпізнавальних ознак, З голих дерев оббиваючи іній, Падає янгол – літун-одинак, Рушить химерну довершеність ліній, З чим і вмирає, лишивши, однак, Срібний тривожний дюралюміній.

Сонце прямує попри дахи. Збірники прози, ранкові моління. Ми зберегли, наче кисень – птахи, Присмак причетності до покоління, Котрий хвилює, мов перше гоління Шкіру. Надходять волхви й пастухи, Щоб розумітись на цій глибині.

Втіха – доволі поважний набуток В нашому віці. Падає сніг. Падає сніг. Все віджито й забуто.

Непереможно, легко, розкуто, На ліхтарі, на міста, на вогні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Тереза скорочено – Сергій Жадан