Тематика поетичної творчості Павла Грабовського

“Крик болю й туги за рідною Україною” – такими словами охарактеризував поезію Грабовського Іван Франко. Це визначення дивно точно передає сутність лірики талановитого поета. Адже все свідоме життя Павло Грабовський провело у в’язницях і в посиланні. Його вірші, створені в умовах в’язниць, тиску й терору, продовжують традиції “Невільничої поезії” Шевченко, “Тюремних сонетів” Франко

Вони, властиво, є поезією політичного ув’язненого. Тими почуттями, які рухали творча уява Павла Грабовського, були любов і ненависть. Обоє вони жили разом у серце поета, були однаково сильними, обоє визначали особу його віршів і їхню тематику. Спогаду, туга за рідним краєм, звертання до товаришів по неволі, і послання на волю, скорботу, самітність, сумніви, важкі спалахи ностальгії й розпачі поєднуються зі стійкістю й незламністю людського духу в справедливій боротьбі за кращу долю народу.

Всі ці риси втілені в поемах збірника “Пролісок”. “Коли я виявився в Іркутській в’язниці з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру, – згадував Грабовський, – важкий сум по Україні стис моє серце; вона була переді мною в якімсь надзвичайно привабливому світлі, панувала моїми думками”. Так початку окреслюватися патріотична тема, що потім була реалізована в багатьох добутках

Поет залишив свідчення про ті джерела, які наповнювали задум конкретним матеріалом

“Із собою я привіз десяток книжок українських… Заводив через вікна знайомства з арештантами-українцями й списував з їхніх вуст, замовив всі українські словники… З надзвичайною спрагою допадався на всяку книжку, у якій міг відшукати що-небудь про Україну, її історії, письменстві…”.

Образ України окреслюється в багатьох віршах збірника “Пролісок”: “До України”, ” Україна приснилася мені”, “Народу українському”, “ПРО, яка ж ти сумна, Україна моя”, “До галичан”. Із цих поем виникає чарівна Природа рідної землі, з’являються окремі деталі українського побуту, протипоставлені за принципом антитези суворої сибірської реальності. Впадає в око й те, що мрійливі картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатої й щасливої. Як правило, кожний з таких образів підсилює контраст між бажаним і дійсним.

Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що приснилася героєві вірша “Сон”, виникає сувора реальність сибірської ночі: “Тьма наді ною, холоднеча, а за стіною виє зима”.

Характерною рисою лірики Грабовського є органічне об’єднання цивільного й особистісний^-особистісного-особистісний-любовно-особистісного. У вірші “ПРО, яка ж ти сумна, Україна моя” виливається щирий біль ліричного героя, викликана багатовіковою трагічною долею рідної землі, стражданнями народу, якого розпинали всі, хто був паном у краї нещасному. Дорогою ціною платили кращі сини України, які піднімалися на нерівний двобій з темною силою гнобителів. І при цьому, приносили горі своїм матерям. Із цього погляду показовим є вірш “До матері”, у якому син-засланець просить прощення в рідної неньки: “Мама-Голубка! Горюєш ти, бачу, Стогнеш сама в журбі; Нехай я в неволі вмираю й плачу, Важче незмірно тобі”.

Злиття особистої долі поета з долею й майбутнім його товаришів по боротьбі простежується в поемах “Не раз ми ходили в дорогу…”, “До суспільства”, Тихим, але впевненим словом поет утішає товаришів у сумну, скорботну хвилину, коли безнадійні подихи зриваються з вуст, руки самі опускаються й виникає бажання втекти з поля бою. Оптимістичним настроєм перейнята поема “Надія”. Засобами паралелізму автор доводить, що ще не всіх чесних людей обвіяв страх, зло не всемогутнє й стогони з-під батога не безкарні. Справа революціонерів небезкорисне, уважає поет, за ними піднімуться мільйони: “Устануть мученики-брати,

Устануть сестри, як живі… За годиною прокльону, мучень, кайданів і крові… На чолі миру владно з’явиться народ!”.

Заклик не тікати з поля бою наповнював людей вірою в перемогу світла над тьмою й надихав їх на боротьбу. Грабовський вірив у те, що побачать убогі України діти Майбутнє славне, майбутнє прекрасне:

“Глянь на луг – не вся травица Ще потоптана в порох, Глянь на людей – чесні особи Ще не все обвіяв страх”.

Як революційний гімн сприймається поема “Уперед”. Це заклик до земляків звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти хижих порядків, проти зла. Автор призиває до боротьби з темними силами реакції тих, хто не хоче вмирати, бути трупом гнилим живучи.

Ціль революційного виступу ясна: “за край рідної й волю, за окутий, пригноблений люд, за суспільні й власні права, знищити влада катів-бузувірів…”. Дуже важливо те, що поет не призиває до бездумного кровопролиття: “Сміливе слово – це наші пушки, світлі вчинки – це наші мечі”.

Патріотизм Грабовського – це патріотизм непохитного борця, що прагне до світла правди. Ця впевненість грунтується на фактах героїчної історії народу, що зумів пережити мучення лихоліть і зберіг висоту духу. Поета не залишала ідея возз’єднання українського народу, розірваного чужими границями.

Павло Грабовський увійшов в історію української літератури як поет, що, продовжуючи традиції Т. Шевченко й И. Франко, жагуче проголошував високе, цивільне призначення художнього слова, підкреслив його роль у суспільно-політичному житті. Для Грабовського слово завжди було зброєю в боротьбі проти несправедливого гніта, за волю особистості й народу, за щастя рідної України


Тематика поетичної творчості Павла Грабовського