Серед зачинателів української літератури визначне місце посідає Євген Гребінка – байкар, прозаїк і поет. Байки митця тісно пов’язані з народно-пісенними джерелами. У них змальовано біль і горе народу, засуджено несправедливість.
Українське народне прислів’я про зерно й полову лежить в основі байки “Пшениця”, де показано, що “найкраще зерно” йде на дно, “полова ж навісна пливе собі по хвилі”. Цей простий, зрозумілий приклад байкар використовує, щоб показати вищість скромності, гідності над пихатістю та зазнайством.
Не
Хижаки розтерзують беззахисну жертву, безглуздо звинувачуючи Вола у тому, що “на панській винниці пив, як мошенник брагу, їв сіно, і овес, і сіль…” Судді та доношувачка Лисичка прагнули насамперед вигоди для себе, а не встановлення справедливості. У цій чудовій, лаконічній байці виразно постає картина продажності й несправедливості можновладців, безправності бідних людей.
Твори Євгена Гребінки, перейняті щирим співчуттям до простого люду, справедливо посіли визначне місце в скарбниці надбань українського народу.